Олександр Степанченко присвятив педіатрії 57 років свого життя

Жителі нашого і навколишніх районів добре пам’ятають світлої пам’яті лікаря-педіатра Косівської ЦРЛ Олександра Яковича Степанченка. Він народився в м. Богуславі на Київщині. Батько його працював бухгалтером, а мати виховувала дітей. У родині Степанченків було двоє синів і три дочки. Найстарший брат Василь у червні 1941 року під час боїв у Білорусії пропав безвісті. Родина неодноразово надсилала листи до Міністерства оборони СРСР, щоб дізнатися хоч щось про нього, але безрезультатно. Все своє життя з болем у серці Олександр Якович згадував свого брата.

Змалечку Олександр ріс слухняним, уважним, працьовитим, самостійним і дуже любив читати книги. Він добре навчався у школі. О.Степанченко брав приклад із старших сестер і брата. Після закінчення Богуславської середньої школи не сказавши батькам, поїхав до Києва вступати до медінституту ім. Богомольця. Всі екзамени здав на відмінно. Під час навчання постійно отримував стипендію, був активним і дисциплінованим студентом. ВУЗ закінчив із відзнакою. Як кращому студентові йому пропонували залишитися працювати у медінституті на кафедрі біології. Але О.Я.Степанченко завжди мріяв працювати лікарем і вбачав своє покликання у рятуванні життя дітей. На той час у нього вже була сім’я — дружина Христина, з якою познайомився в інституті і донечка Владлена.

У 1959 році моподе подружжя лікарів приїжджає у Косів, де розпочинає свою трудову діяльність. У лікарні їх тепло прийняли у свій колектив. Олександр Якович відразу поринув у лікарську справу. Він захопився природою, полюбив Гуцульщину, її жителів, шанував звичаї й традиції гуцулів. Любив співати українських, а також гуцульських пісень.

Після виснажливого робочого дня молоді лікарі знаходили у собі сили щоб прогулятися лісовою стежиною до холодного джерельця. За декілька років проживання у Косові, спілкування з людьми його мова із суржиком перетворилася на місцеву. О.Степанченко став своїм, його любили й шанували колеги, батьки маленьких пацієнтів, яким повертав здоров’я і рятував життя. З 1959 по 1961 рр. Олександр Якович працював педіатром у райлікарні, з 1961 по 1963 рр. — завідувачем дитячою консультацією, з 1963 по 1967 рр. займав посаду районного педіатра, з 1967 по 1983 рр. — головний лікар дитячої лікарні.

У 1983 році дитячу лікарню об’єднали із Косівською ЦРЛ і О.Степанченко став завідувачем педіатричного відділення на 60 ліжок. Працю спеціаліста вищої кваліфікаційної категорії О.Я.Степанченка неодноразово відзначали урядовими нагородами, а в 1994 році йому присвоїли звання заслуженого лікаря України. У 1996 році в Косівській ЦРЛ було відкрите дитяче відділення анестезіології та інтенсивної терапії, в чому є велика заслуга Олександра Яковича.

Педіатрії О.Я.Степанченко присвятив 57 років свого життя. За цей час скільки було безсонних ночей, врятованих життів. Улюбленій професії він віддавав себе повністю. В будь-який час дня і ночі він був готовий допомогти і ніколи не відправив хвору дитину до когось іншого.

Він любив дітей як своїх рідних, їхні болі і хвороби близько сприймав до серця, важко переживав професійні невдачі. О.Степанченко часто любив повторювати, що в медицині найважливішим є активна участь лікаря у лікувальному процесі. У будь-якій ситуації ставив себе на місце тієї людини, яка звертається за допомогою. За час своєї медичної практики пролікував три покоління.

Олександр Якович був мудрим, чуйним і водночас справедливим і принциповим, щиро ділився своїми знаннями і багаторічним досвідом з колегами. При своїй зайнятості він завжди знаходив вільну хвилину щоб приділити увагу персоналу, вислухати їхні проблеми, дати мудру пораду, якщо потрібно, то й захистити. О.Степанченко користувався повагою не тільки у колективі, місті, а й далеко за межами району й області. Він був гарним господарем, порядним сім’янином, люблячим чоловіком, турботливим батьком, дідусем і прадідусем. На роботі Олександр Якович був лікарем, а вдома — добрим порадником, щасливим батьком. Часто з роботи приходив змученим, але час і сили знаходив для родини.

Із дружиною Христиною Миколаївною прожили 62 щасливих подружніх роки, виховали двох дочок, дочекалися трьох онуків і трьох правнуків. Династію лікарів продовжили дочки і внук. До речі, у Косівській ЦРЛ працює лікарем-дермавенерологом Ірина Олександрівна, яка свято береже його ім’я і пам’ять про батька.

У народі кажуть якщо лікар лікує хворих не тільки ліками, а своїм поглядом, словом та увагою — це лікар від Бога. Якщо керівник знаходить вихід із складної ситуації, тактовно дає зауваження, шукає підхід до підлеглих — то це керівник від Бога. Саме таким залишився лікар-педіатр О.Я.Степанченко в пам’яті рідних, пацієнтів, колег, друзів і знайомих. Він рятував життя інших, а свого врятувати не зміг. Важка недуга забрала повного сил та енергії хорошого сім’янина, справжнього лікаря, просто добру і порядну людину.

У ці дні минає річниця як відійшов у вічність світлої пам’яті Олександр Якович Степанченко. Нехай пам’ять про нього буде вічною.

Вікторія Кушнірчук.
«Гуцульський край», №40, 4.10.2019 року

Share