«Ми — діти народу, козацького роду…»

Це слова із пісні «Марш батальйону «Донбас», написаної у червні 2014-го — коли на захист рідної землі від підлої агресії північно-східного сусіда України піднялись патріоти-добровольці, утворивши перший у нашій новітній історії військовий підрозділ, котрий став легендою — сподіваємось на віки-вічні. А продовження строфи, винесеної у заголовок таке: «…І правда, що йде крізь віки. Ми рідную землю прикрили собою, як наші діди і батьки». Одним із добровольців батальйону «Донбас» був наш земляк — уродженець селища Кути Ігор Михайлишин.

Юнак вирушив на фронт безпосередньо з Майдану, де конфронтація зі силовиками Януковича-Азарова забрала життя багатьох — полеглих названо «Небесна сотня». Юрист за освітою і музикант за покликанням, Ігор не лише брав найбезпосереднішу участь у сутичках на барикадах Інститутської-Грушевського, але також був одним із тих, котрі грали на піаніно, встановленому на бруківці розбурханого Революцією Гідності Києва і розфарбованому в блакитно-жовті барви національного прапора. Цілком логічно, що у вишкільному таборі в Нових Петрівцях вибрав собі за псевдо-позивний — «Піаніст». Там опанував ще один «музичний інструмент», але вже бойових дій — станковий протитанковий гранатомет (СПГ). У боях на Донбасі в липні–серпні 2014-го разом з побратимами знищить три танки і пошкодить ще один, а в запеклому протистоянні з регулярним військом Москви під Іловайськом 30 серпня з багатьма добровольцями потрапить в осоружний полон…

Читачі «Гуцульського краю» вже мали змогу конспективно ознайомитися з віхами пекла війни на Сході з нарису «Четверо з батальйону «Донбас» (див. газету за 5 липня 2016 р.), але зараз мова піде про важливішу новину: в авторитетному харківському видавництві «Фоліо» вийшов друком бойовий щоденник Ігоря Михайлишина під назвою «Танець смерті». Вона взята з однойменного твору Ференца Ліста — автора багатьох композицій для фортепіано і є, таким чином, чіткою ілюстрацією подій, через які авторові судилося пройти влітку 2014-го разом зі своїми однополчанами, багато з яких полягли за волю України, ставши нашими ангелами-охоронцями на небесах.

Танець смертіЮрист, піаніст, гранатометник, а тепер уже з повним правом можна сказати ще й письменник-мемуарист Ігор Михайлишин зі сторінок своєї книги веде поденну розповідь про пережите, починаючи з 4 червня і до 30 серпня 2014-го. То були — без перебільшення — критичні дні, ба навіть години для нашої незалежності і кожен свідомий громадянин ПОВИНЕН прочитати спогади нашого героїчного земляка, адже як каже східне прислів’я «не пізнавши того, що було, не зрозумієш те, що є».

Аби читач відчув «смак» написаного воїном-добровольцем з псевдом-позивним «Піаніст», пропоную уривок зі вступу, котрий автор назвав по-музичному — «Увертюра»: «Кузов вантажного автомобіля. Наскільки безмежною може бути невідомість? Бездонна прірва, що вміщує всі страхи людства? Чорна яма нашої свідомості. Простір акумуляції щастя. Не твого щастя. Смерті. О, так. Сьогодні снідаємо з нею. Точніше — вона нами. Ніколи не вгадаєш, хто буде наступний. Вона — Іловайський Поліфем. І зараз ми в її печері. «Амбал» безупину відстрілюється. Гільзи дзеленчать по дерев’яному покриттю. Цей звук приманює ворожі кулі. Закликає оцінити знахідку. Налякану людину. Скуштуй свіжу кров. Яка ж приємна…

Омий нею своє залізне тіло. Один за одним подаю йому автоматні магазини. Цьому немає кінця й краю. Чому не стріляю? Все тіло заціпеніло. Мене вистачає тільки на подавання оцих магазинів? Який сором! Невже в такому стані я зустріну свій кінець? Не вдію нічого. Роби хоть щось! Я роблю — подаю магазини! Нікчема! Хіба для цього ти тут? Борись!..»

Наприкінці серпня або в першій декаді вересня планується презентація цієї книги в Косові та Кутах. Окрім, зрозуміло, автора, очікуємо на приїзд і його бойових побратимів, образи яких талановито змальовані на сторінках важливої історичної хронології — першої, написаної учасником бойових дій родом з Косівського району.

Слідкуйте за оголошеннями і не пропустіть нагоди зустрітись з Тими, котрі не задумуючись прикрили рідну землю собою, аби ми тут безтурботно їли-пили-веселились у переважній своїй більшості не віддаючи собі звіту, що Україна ось уже понад п’ять років веде виснажливу війну…

Василь Гуменюк,
член правління Косівського РО «Просвіта».
«Гуцульський край», №34, 23.08.2019 року

Share