Династія пасічників «Козьмених»

Родовід цієї династії пасічників почався у вісімнадцятому столітті в селі Бабині Косівського повіту.

У 1840 році народився Козьма Сумарук (Кумків). Звідки були його батьки до наших днів невідомо. Як він отримав землю на посидок у с.Бабині теж не відомо. Перша згадка про Козьму Сумарука датується 1898–1900 роками.

У ті роки війтом с.Бабина був Василь Михайлович Петричук, а його заступником Козьма Сумарук. Війт В.Петричук на спір взявся приборкати буйного коня, що закінчилось трагічно, кінь скинув його на землю і той передчасно помер.

Тоді Косівський староста призначив Козьму Сумарука війтом с.Бабина, на цій посаді він пробув майже 20 років. Дружина Палата (1850–1922), родом з Буковини. У шлюбі подружжя мало 12 хлопців і одну дівчину.

Війт Козьма Сумарук на той час був добрим і багатим господарем у с.Бабині. Окрім господарки (вівці, корови, коні) утримував велику пасіку. За переказами, вона розміщувалась на південних пагорбах села, ближче до хребта Сокільський, недалеко до лісу.

Напевно першим житлом для бджіл були дуплянки (кругляк), як на пасіці, так і в лісі. Місцина розташування пасіки була багата і сприятлива різнотрав’ям, медодайними деревами. В якому віці Козьма завів бджоли і скільки мав пнів (бджолосімей), у кого він навчався пасічникувати не відомо. Можна припускати, що десь в 1860–70 роках, привозячи патоку (тиснений мед) на ярмарок до Косова, вивідав про рамкові улеї (вулики). Придбавши їх декілька, залучив добрих майстрів-столярів, почав виготовляти вулики в себе на пасіці. Для цього поставив добротну майстерню, де була кімната для пасічного реманенту і млинкування меду. Там була окрема комора із стелею та щільними дверима, вікнами, де зберігалися рамки з вощиною, а також навощувались рамки.

Поступово дуплянки (кругляки) витіснялись рамковими вуликами. Це були вулиї (вулики) так звані: галицькі або слов’янські. На Гуцульщині виготовляли дерев’яні з липи, смереки. Вони були футровані (утеплені) мохом..

З роками пасіка розширювалась і на 1900 рік вона налічувала до триста пнів. Для обслуговування на пасіці кожного літа працювало до п’яти помічників. Роботи було багато, з розповідей старших пасічників, на пасіці Козьми млинкували (відкачували) два рази на тиждень меду, відстояний і очищений його розливали в липові бочівки. За медом на пасіку приїжджали євреї (жиди) перекупники і розвозили до Косова, Коломиї на ярмарок і в крамниці. Це було вигідно Козьмі, бо перекупники привозили все необхідне для пасіки пляйстри (вощину), інвентар, речі для господарки.

Пасіка мала добрий дохід, з якого Козьма скуповував грунт (землі) на посидок синам., і не тільки в Бабині, але і в Покутті і Румунії. Четверо синів його продовжили справу батька, стали пасічниками. Степан — пасічник і столяр одержав посидок на участку Декуївка.

Андрій, Юрко, Дмитро — на участку Козьмені. У потойбічний світ відійшов Козьма Сумарук у 1925 році, захоронений на цвинтарі в с.Бабині.

Пасічницьку справу тата продовжив син Дмитро Сумарук (1873–1944), одержавши в посидок на участку Козьмені землю, побудував хату, біля якої влаштував пасіку.

Бджоли і вулики надав батько Козьма у віно (весільний подарунок). Дмитро був дуже добрий столяр і різьбяр. Будував хати з різьбленими сволоками. До нашого часу збереглася така хата, збудована в 1928 році для пасічника Михайла Петровича Сумарука на участку Павлів (сьогодні участок Бурси). Окрім пасіки мав гарну господарку для сімейних потреб, біля хати посадив сад, виробив землю під город.

Дружина Марія (1883–1950), з участку Герасими, з дуже доброї сім’ї господарів с.Бабина. Мали двоє дітей: дочка Євдокія (1897 р.н.) і син Михайло (1909 р.н.). Син Михайло (1909–2004), онук Козьми, який залишився на родинному місці, одержавши у спадок гарну пасіку, продовжив пасічницьку традицію Козьмених.

Це не просто був добрий господар, пасічник, а ще відомий у Бабині і навколишніх селах музикант. Без музичної освіти, добре грав на скрипці та цимбалах. Під його керівництвом «Троїсті музики» були учасниками районних, обласних олімпіад, були відомі і як весільні музики. Сам виготовляв цимбали. Був відомим майстром з пошиття гуцульських кожухів, сардаків, шапок (круглих, рогатих), постолів.

Працював бухгалтером у школі та колгоспі с.Бабина. Виховував троє дітей: Марію, Дмитра, Василя.

Правнук Дмитро (2.06.1951 р.н.) залишився проживати на родинному місці. Після закінчення школи навчався в Львівському юридичному університеті, дев’ять років працював секретарем сільської ради у с.Бабині.

Тато Михайло, проживши 95 років, майже до кінця свого життя утримував вже невелику пасіку. Дмитро весь час помагав йому на пасіці і сам навчався бджолярської справи. Після смерті батька через декілька років, постійно буваючи в роз’їздах на різних роботах, довелось припинити займатись бджільництвом. Але батькові вулики не спродав і зберігав, вийшовши на пенсію, відновив невелику пасіку, цим самим продовжив рід пасічників Козьмених.

Остап ТИМ’ЯК,
голова Косівської районної спілки пасічників.

Богдана ІВАНЧУК,
ГО «Гуцульська бджоляндія».

Нагадуємо, що в науково-просвітницькому центрі НПП «Гуцульщина» започатковано музей бджільництва Гуцульщини — «Гуцульську бджоляндію», в якому на постійній основі діє історична експозиція про гуцульських пасічників, доповнена старовинним реманентом пасічницької справи гуцулів. Тож запрошуємо відвідати музей «Гуцульську бджоляндію».

«Гуцульський край», №33, 16.08.2019 року