19 серпня — День пасічника
Вітаємо велику пасічницьку родину Косівщини з професійним святом!
Для переважної більшості людей бджільництво є джерелом смачних і цілющих продуктів харчування, для багатьох — найцікавішим заняттям у години відпочинку. І лише для обраних — це справа всього життя. Професія бджоляра не менш складна і відповідальна, ніж інші професії. Вона потребує виваженості і не терпить квапливості.
День пасічника в Україні відзначають з 1997 року. Цього ж дня святкують яблучний Спас. За традицією у церквах освячують яблука та мед, а бджолярі — вулики перед настанням холодів, щоб бджоли добре перезимували.
На історичні скрижалі пасічницької спадщини Гуцульщини внесено ще одне ім’я бджоляра, цього разу з с.Бабина
Пасічник Михайло Петрович Сумарук народився 20 листопада 1880 року в сім’ї Петра «Оренчукового» на участку «Павлів», який розташувався на захід від центру села Бабин на високих пагорбах. Близько п’яти моргів землі тато Петро передав синові Михайлу. Прбачивши у Михайлові потяг до навчання та гарний голос, Петро Оренчуків віддає сина до служіння в церкві с.Бабина а згодом до малої Коломийської гімназії. Там Михайло навчився на дяка, мав здібності до іноземних мов. Добре знав польську, німецьку і латину.
Володів грецькою, вивчив єврейську. Після навчання, повернувшись у рідне село, став дяком у Соколівській і Бабинській церквах (новозбудована церква у с. Бабині 1894 р. належала до парафії с.Соколівки). Маючи на той час добру освіченість, Михайло був дбайливим господарем, але його тягнуло до бджіл. Виконуючи церковні обряди у селах Соколівці і Бабині, він бував у господарів, що утримували пасіки. Згодом завів у своєму ґаздівстві пасіку.
З початком Першої світової війни, був призваний до Австрійської армії. Грамотного рекрута було відправлено на службу в м. Чернівці, у штаб Австрійської армії, де був перекладачем. Повернувшись з фронту Першої світової війни, Михайло одружився. Проте шлюб був недовгий, жінка і діти скоро повмирали.
В 1910 році одружився вдруге з Катериною Оперук з с. Соколівки. У подружжя було одинадцятеро дітей. Найстарші Васюта та Микола допомагали батькові вести пасіку. Бджільництво давало добрий прибуток для родини, тому Михайло скуповував землі на посидок своїм дітям. У 1928 році на кутку Бурси збудував хату, всі роботи виконував добрий будівничий, майстер і різьбяр, пасічник з «Козьмених» — Дмитро Козьмович Сумарук. Окрасою будинку є різьблені сволоки. Сьогодні в цьому будинку проживає наймолодший син Петро (30.03.1934р.н.), який успадкував від батька гарний голос. Був дяком у селах Бабині, Яворові, Снідавці (23 роки), але бджільництвом не займався.
Найстарший брат Миколай, який залишився на родинному місці батька, допомагав вести пасіку до Другої світової війни. У 1946 році, пасічник Михайло Петрович Сумарук у віці 66 років відійшов в інший світ. Продовжити бджільницьку справу батька сини не захотіли.
«Гуцульський край», №33, 16.08.2019 року
