Творець сучасного літочислення — наш земляк
В очікуванні Великодня навряд чи хтось задумується, коли і хто ввів літочислення «від Різдва Христового» та запропонував чітку систему розрахунку дати найвеличнішого християнського свята — Воскресіння. Думається, що для багатьох читачів «Гуцульського краю» буде своєрідним «одкровенням»: це зробив вихідець з території України, котру в ту пору іменували Скіфією. Ба й сам себе цей видатний чоловік називав скіфом, хоча на той момент (V століття нової ери) від колись могутньої Скіфської держави залишилися тільки спогади — цією територією перейшли зі Сходу орди сарматів та гунів, а із Заходу — готів…
В історії творець сучасного літочислення зафіксований як Діонісій Малий. Народжений орієнтовно 475 року н.е. на території нинішньої Одеської області — у межиріччі Дністра й Дунаю, котра тривалий час (аж до хрещення Русі 988-го року) фігурувала в грецьких і римських анналах під назвою «Мала Скіфія». Невідомо, чи він народився у християнській родині, чи охрестився сам, але на рубежі V-VІ століть Діонісій з’являється у Римі як чернець, що добре обізнаний з християнським Каноном і досконало володіє грецькою і латинською мовами.
Той факт, що уродженець «світу варварів» у скорому часі посідає високу посаду архіваріуса папи Римського Гормізда, засвідчує неабиякий інтелектуальний рівень та освіту емігранта, котрому судилося здійснити справжню календарну революцію, плодами якої людство користується ось уже понад 15 століть!
Купляючи календар під наступний новий рік, ніхто з нас не задумується, скільки інтелектуальної праці було виконано нашими далекими предками, аби літочислення і графік «блукаючих» церковних свят отримали прогнозовану на десятиліття (і навіть століття!) наперед струнку систему — ми сприймаємо все це як «само собою зрозуміле». В епоху Діонісія все було зовсім інакше.
Хоча християнство едиктом (указом) імператора Констянтина на початку ІV-го століття н.е. вийшло з підпілля і стало державною релігією як Східної, так і Західної Римських імперій, календарна система того часу вела відлік від «ери Діоклетіана» — імператора-язичника, на совісті якого тисячі замучених за Христову віру. А дату Великодня доводилось щороку вираховувати шляхом складних співставлень з даними тогочасної астрономії, єврейських талмудистів і деяких інших, в т.ч. малопереконливих астрологічних тлумачень, що нерідко призводило до суперечок серед єпископів різних єпархій і могло стати причиною появи нових єрисей.
Найперше, що вирішив виправити монах-скіф Діонісій — відмовитися від літочислення, базованого на поминанні імператора Діоклетіана, а вести відлік від Різдва Христового. І перше, що стало — здавалось би, непереборною перешкодою — була відсутність інформації про цю епохальну подію як у наявних писемних документах, так і Євангеліях, Діяннях і Посланнях апостолів. Складалася парадоксальна ситуація: віруючі християни — причому не лише рядові, але й клір просто не знали дати народження основоположника їхньої віри!
Можна собі уявити, яку величезну кількість наявних фоліантів «перелопатив» наш земляк (в одному зі своїх звернень до єдиновірців він кількома штрихами характеризує свою батьківщину як землю зі суворими, холодними зимами, отож дитинство він провів явно не на побережжі Чорного моря, а значно північніше!), аби вирахувати бодай наближену дату Христового Різдва.
Дослідники наголошують, що поряд з астрономічними таблицями того часу і відомостями з єврейського календаря, Діонісій у своїх розрахунках використав циклічність «руху» дати Воскресіння упродовж минулих століть і врешті-решт зупинився на даті, котра стала точкою відліку аж до наших днів. Паралельно з цим він склав таблиці дат Великодня на віддалену перспективу, і коли згодом все це підтвердилося на практиці, літочислення «від Різдва Христового» тріумфально увійшло в практику християнських держав, а пізніше і в цілому світі.
Як часто в таких випадках буває, все те, що стає надбанням людства відводить у небуття автора розробки, оскільки, мовляв, «все і так зрозуміло». Відповідно ім’я Діонісія Малого відоме хіба що дуже вузькому колу церковників і хроністів, але іноді стає об’єктом політичної кон’юнктури. Сусідня з Україною Румунія у 2008-му році канонізувала і оголосила Діонісія «своїм» — гетодакійцем, дарма, що він іменував себе скіфом. А через 10 років — 7 березня 2018 відповідну постанову прийняв також… синод Московської церкви з датою поминання 14 вересня. Тут, правда, Діонісія ще не оголосили «русскім», але це може статися в будь-який момент…
А що Україна? Наші просто мовчать — це вже така традиція: історія нас не цікавить. Головне — євро і доляри.
Василь Гуменюк,
член правління Косівського
РО «Просвіта».
«Гуцульський край», №17, 26.04.2019 року