Патріарх Української духовності
9 грудня Патріархові Київському і всієї Руси-України Володимирові (В.Романюку) виповнилося б 93 роки від дня народження.
Серед духовних наставників українського народу ім’я Патріарха УПЦ КП Володимира займає одне з чільних місць.
Безкомпромісність, глибока віра, чесність, правдивість і вміння відстоювати власні переконання ще при житті зробили Святійшого Патріарха героєм і народним улюбленцем, а його смерть розкрила нам очі на духовний Чорнобиль наших душ.
Владику Володимира шанують і поважають всюди, бо все своє життя він присвятив духовності. Час минає, а пам’ять про його святість ніколи не згасне у серцях людей (які не лише його знали, але й чули про нього з інших уст). Усіх вражали його доступність і простота. Починаючи від звичайної людини і до Президента — для всіх у нього знаходились слова, для всіх вистачало його патріаршої щирості, чуйності, милосердя. Промови Патріарха Володимира були дуже прості, але надзвичайно глибокі. Коли він виходив на проповідь, люди наче переставали дихати, вслухаючись у кожне слово.
Шанують і бережуть пам’ять про свого земляка й у рідному Хімчині
9 грудня у церкві Покрови Пресвятої Богородиці настоятель храму о. Ярослав разом з вірянами відслужив панахиду за упокій світлої душі Патріарха Володимира з нагоди 93-ї річниці від дня його народження.
Традиційно проходять заходи у Хімчинському ліцеї «Інтелект». Недарма його святість називали пророком нашого народу. Його передбачливі заклики лунали з патріаршого престолу ще на зорі української незалежності: «Ми закликаємо до об’єднання, до цивілізованого розв’язання цих проблем, але якщо чуже духівництво на нашій землі паплюжитиме нашу культуру, мову, державу, а таких фактів знаємо безліч, ми втратимо здобуте. Ми й так припустилися багатьох утрат через нерішучість владних структур».
«Я вважаю Московський патріархат на Україні чужою організацією, котра проводить антиукраїнську роботу. Моє ставлення до московського попівства на Україні негативне. Не тому, що воно на лежить Московському патріархату, а тому що займає ворожу позицію щодо української нації.
Від Москви нам не треба навіть автокефалію приймати, навіть якби вона зараз нам її давала. Чому? Ми за мирне спілкування та зв’язок з усіма християнськими церквами, але що торкається Московської церкви, я навмисне кажу Московської, а не Руської, бо Руська — це крадена назва. Це вони нашу назву Київської собі вкрали. Хай собі своєї шукають.
Вона мусить зняти з нас всі анафеми, котрі висилала проти української нації. Тоді можемо говорити про якісь спільні зносини з ними. А поки вона цих анафем з нас не зніме, то ми не хочемо від Московського Патріархату ні милості, ні почесті» — розмірковував Патріарх Володимир.
Прикро, що патріарше служіння тривало неповних два роки і не вдалося втілити у життя всі задуми. Прикро, що немає його зараз з нами, у вирі життєво важливої події для нашої держави, здійснення його мрії — надання Україні Томосу — грамоти про автокефалію для створення єдиної Української помісної православної церкви з центром у Києві — у нашому національному Єрусалимі.
Без сумнівів, те що ми зараз на порозі отримання автокефалії — це результат сумлінної праці Владики Володимира. Саме він розпочав шлях до незалежності і боротьби за незалежну українську Церкву, за що віддав своє життя.
«Це такий час, що те, що прийшло вже до нас, воно буде йти з нами у віки, і нема такої сили, дорогі брати і сестри, щоб зупинила нашу світлу дорогу до нашої волі і незалежності», — це слова Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира.
О. Федчук,
директор музею Патріарха Володимира.
«Гуцульський край», №50, 14.12.2018 року
