Не поширюй не правдиве

Україна знаходиться у розпалі інформаційної війни, одним із інструментів ведення якої є фейки (розповсюдження неправдивої інформації). Їх поширюють через ЗМІ і соціальні мережі. Фейків є багато не лише в інтернеті, а й в традиційних ЗМІ. Це пов’язано з політичними і військовими діями між Росією і Україною. Адже основним виробником фейкової інформації є російські інформаційні агенти і ЗМІ.

Нині складно відрізнити неправдиву (фейкову) інформацію від правдивої, вона з’являється все частіше у медіа. Мета такої інформації – ввести людей в оману. На жаль, навіть професійні журналісти поширюють фейкові повідомлення на своїх сторінках у соціальних мережах або у власних матеріалах через мас-медіа. Навіть якби професійні ЗМІ і не публікували фейкові матеріали, то інтернет-користувач все одно прочитає їх на інших ресурсах. Популярність таких повідомлень у ЗМІ та у соціальних медіа гарантує аудиторії щоденну порцію дезінформації, чуток та відвертої брехні. Постійно боротися з таким інструментом інформаційної війни складно, адже не завжди вдається відрізнити правду від обману.

В Україні слово фейк звучить з екранів телевізорів, з текстів ЗМІ. Але немає чіткого його визначення і типології. Часто фейком називають недостовірну, неправдиву інформацію, неперевірений фактаж. Вважаємо, що ці поняття не відображають суті фейку. Адже фейк – це підробка, фальшивка, яка розповсюджується спеціально для того, щоб дезінформувати аудиторію.

Фейками називають фотографії, які зроблені у фотошопі, спеціально створені відеоролики, написані або вигадані неправдиві новини, які важко відрізнити від правдивих. Також фейками називають створені акаунти вигаданих людей у соціальних мережах, через які розповсюджується неправдива інформація. На фейки взагалі можна було б не звертати увагу, сприймати їх як байки чи гуморески, якби такі повідомлення не були б інформаційною зброєю масового ураження проти українського народу, яку активно застосовує у війні Росія.

Основна мета фейкових повідомлень як інструменту інформаційної війни – це посіяти сумніви і переконати аудиторію у правдивості поданої інформації. А завдання: дезінформувати аудиторію; пропагувати власне бачення, політику чи позицію; викликати агресію; похитнути позицію індивідума і заставити його засумніватися; посіяти паніку; змінити уставлену думку в аудиторії; спонукати по певної дії; активувати увагу і зацікавити аудиторію; переконати аудиторію за допомогою вигаданих фактів; залякування аудиторії тощо.

За методом поширення фейки є: масмедійні фейки (які створюють спеціально для ЗМІ і через них поширюються) і мережеві чутки (коли поширюють чиюсь видумку через соціальні мережі).

За формою: фотофейк, відеофейк і фейковий журналістський матеріал.

Фейковий журналістський матеріал. Часто у фейкових журналістських матеріалах посилаються на авторитетні ЗМІ або перекручують повідомлення чи коментарі. Цей прийом часто використовується для посилення правдоподібності або авторитетності того чи іншого повідомлення. Тим не менше, серед таких повідомлень величезна безліч вигадок маргінальних сайтів, які треба перевіряти. Для того, аби перевірити чи правдива інформація потрібно знайти подану новину у ЗМІ, на яку посилаються. Буває, що фейкові журналістські матеріали спеціально створюють під якусь придуману новину і створюють до неї підґрунтя.

Часто фейки можуть створювати проти однієї людини (Дмитро Ярош перемагає на президентських виборах, Арсеній Яценюк воював у Чечні), групи людей (проти Уряду, партії „Свобода”), певного регіону чи області (Закарпатська область хоче від’єднатися від України), армії (розіп’ятий хлопчик) та навіть держави та нації (укри викопали Чорне море).

Виділяємо кілька способів як відрізнити фейк:

• Новини, факти яких спираються на повідомлення із соціальних мереж.
• Сенсаційні новини чи повідомлення, які починаються із запитання, повинні першочергово викликати сумніви.
• Новина повинна бути нейтральною. Якщо в інформації присутні розставлені „потрібні” акценти, якщо там є негативні епітети або ярлики, наприклад: „хунта”, „ватники”, „бандерівці”, „терористи”, „фашисти”, „колоради”, „Кріп”, „путіноїди” та інші – спокійно викидайте цю інформацію на смітник, таке джерело не намагається демонструвати виваженість і об’єктивність. Емоції в новинах можуть бути показником присутності пропаганди. Чим страшніше і яскравіше описувана картина подій – тим більша ймовірність того, що їх описував пропагандист, а не журналіст.
• Агенти Кремля ніколи не використовують своїх справжніх сторінок. Для цих цілей вони створюють нові акаунти. При створенні ботів, вони створюють новий поштовий ящик і зареєструються з нього в соцмережах, використовуючи вигадане, але поширене російське ім’я та прізвище. Відомості про особу в акаунті заповнють повністю, місцем проживання вказують, як правило, одне з міст Донбасу чи Луганщини і додають максимум фотографії з рідними і природою, знайдених в Інтернеті. На аватар зазвичай ставлять фотографію реальної людини, змінену в графічному редакторі. Також добавляють друзів для підняття довіри до бот-акаунту і підписують на місцеві сторінки.

Отже, фейки є різними і активно поширюються через соціальні мережі та масмедіа, краще їх спростовувати чи висміювати, адже сміх є найкращою зброєю в інформаційній війні.