Вклоняємось перед пам’яттю Патріарха Володимира
Уже 23 рік минув з часу, як відійшов у вічність його святість Патріарх Володимир. Серед духовних наставників українського народу ім’я Патріарха УПЦ КП Володимира займає одне з чільних місць. Безкомпромісність, глибока віра, чесність, правдивість і вміння відстоювати власні переконання ще при житті зробили святійшого Патріарха героєм і народним улюбленцем, а його смерть розкрила нам очі на духовний Чорнобиль наших душ.
Владику Володимира шанують і поважають, бо все своє життя він присвятив духовності. Час минає, а пам’ять про його Святість ніколи не згасне в серцях людей (які не лише його знали, але й чули про нього). Усіх вражала його доступність і простота. Починаючи від звичайної людини і до президента, — для всіх у нього знаходились слова, для всіх вистачало його патріаршої щирості, чуйності, милосердя. Промови Патріарха Володимира були дуже прості, але надзвичайно глибокі, коли він виходив на проповідь, собор замовкав, люди наче переставали дихати, вслухаючись у кожне слово.
Шанують і бережуть пам’ять про свого земляка в рідному Хімчині.
15 липня біля музею-садиби відбулися поминальні заходи. Урочисту панахиду відслужили отець Василь Струк, він же начальник відділу культури, національностей та релігій РДА та отець Ярослав Хрущ, настоятель Хімчинського храму Покрови Пресвятої Богородиці.
У виступах брали участь: керуюча справами Рожнівської ОТГ — Г.І. Кіщук, голова районного Братства ОУН-УПА — П.А. Підлетейчук, виконуючий обов’язки старости села — В.П. Розвадовський. Особливо слід відзначити сільський народний хор «Оберіг», у виконанні якого прозвучали духовні твори під керівництвом Н.Д.Коханюк.
Промовці згадували про дитинство і юність Василя Романюка, важкі випробування під час ув’язнення в сибірських таборах, його чесний і жертовний священичий шлях, яким він піднявся аж до вершини церковної ієрархії — Патріарха УПЦ КП.
У пам’яті кожного християнина залишиться 18 липня — день поховання Владики, названий «чорним вівторком». Ця сумна подія, певне, назавжди увійде в історію, як болісна рана на живому тілі нашої державності та Українського православ’я. Здавалося б, загоїлися вже травми від омонівських кийків, але і досі ятрить серце душевний щем тих, хто того дня проводжав в останню земну дорогу труну з тілом спочилого Патріарха Володимира.
Стражденно відроджується Українська Православна Церква, розколена інтригами чужих духовних центрів на три конфесії, які й досі не можуть знайти порозуміння і досягти єдності. В цьому, власне, і коріниться драма поховання Святійшого Володимира.
Патріарх Володимир — це дар Божий для України. Упродовж свого земного життя Владика Володимир щиро молився за незалежну Українську державу, робив усе можливе для відродження соборної Української Православної Церкви, за що і пройшов свою Голгофу. Сьогодні він молиться за нас перед Богом…
Вічна йому пам’ять.
О. Федчук,
директор музею-садиби Патріарха Володимира в с. Хімчині.
«Гуцульський край», №30, 27.07.2018 року
