Боротьба триває

20 травня — День пам’яті жертв політичних репресій. Завдяки неповному відкриттю спецархівів маємо багато праць дослідників, які повідомляють про сумні цифри загублених життів у різні періоди репресій радянського режиму в Україні.

Уже в 1917–18рр. Росія почала терор проти УНР — це майже 30 тис. жертв серед різних верств населення. Сталінський період — найтрагічніший в українській історії XX століття. Етап «ламання хребта» селянству, що почався 1927 р., закінчився штучним голодом 1932–33 рр. Втрати становили від 7 до 10 млн. осіб. Режимові знадобився ще й великий терор 1937–38рр. Це було знищення політичної, наукової, культурної еліти. Під час «зачистки» Української церкви було знищено 2–5 тисяч священиків. Після «визволення» Західної України від Польщі, з 1939 по 1941 р., депортували приблизно 900 тисяч населення.

Головною силою більшовицького режиму у боротьбі проти УПА був НКВС, який уже у жовтні 1944р. створив на заході України систему репресивно-каральних загонів. З березня 1946 р. цю структуру реорганізували у МВС та МДБ. Тоді у міста і села перевели 25 тисяч бійців МВС та 35 тисяч таємних оперативників МДБ, діяльність яких у 1947–53 рр. засекречена й досі.

У боротьбі з УПА режим застосовував масові депортації. Перша пройшла ще в квітні 1943 р. в Сталінській (нині Донецькій) та Ворошиловградській (Луганській) областях. А у квітні-травні 1944 р. бійці 1-го Українського фронту вже брали участь у виселенні людей із Тернопільської, Станіславської та Львівської областей. «Це була друга, після голодомору 1932–33рр., широкомасштабна терористична акція в Україні», — пише Віктор Ідзьо — доктор історичних наук, відомий дослідник цього періоду.

Найвідомішою акцією стала операція «Захід» у жовтні 1947 р. — коли за одну добу вивезли до таборів 75 тисяч осіб.

Наступною каральною операцією, спрямованою проти західняків і східняків, була депортація «українських куркулів». У 1948р. виселено 1445 «западенців» і 1369 «східняків». 20 травня 1950р. бюро ОКП(б) переселило 142 сім’ї із с. Лючки Яблунівського р-ну, 254 сім’ї з с. Бабина та 109 сімей із с.Города (за матеріалами Косівського музею визвольних змагань).

Після смерті Сталіна ситуація з репресіями не змінилася. Дисидентський рух не був таким масовим, як повстанський. Це був рух ідеологічного спротиву інтелігенції. Було кілька хвиль арештів — середина 60-х рр., 1972 р.

Імперські «замашки» путінської Росії не дають спокою Україні і в XXI столітті. Незаконно засуджені патріоти — це новітні молоді герої незламної нашої держави, репресовані путінським режимом. Боротьба триває…

Підготувала Віра РАК,
працівник Косівського музею визвольних змагань.

«Гуцульський край», №20, 18.04.2018 року

Share