Жити заново

Неоголошена війна на сході України триває вже п’ятий рік. Безсумнівно, вона впливає на кожного українця по-своєму, байдужим не залишила нікого. Чоловіки і хлопці мужньо закривають нас своїми грудьми і оберігають від ворога. Наше завдання — допомогти їм освоїтись тут, удома. Мені випала нагода поспілкуватись із кінологом, учасником АТО — Олегом Мостовим.

— Пане Олеже, розкажіть, будь ласка, як саме Ви потрапили в зону АТО? Чи були Ви активістом Майдану до того?

— На Майдані я не був. Коли в Косові почався Майдан, разом з небайдужими людьми, збирали допомогу, гроші, їжу, одяг — усе, що було потрібно, і відправляли в столицю. Я хотів піти добровольцем в АТО, але через юний вік не служив в армії, тому мене мобілізували пізніше. Першим місцем локації, куди завезли нашу бригаду, був Слов’янськ.

— Що Ви можете сказати про перші обстріли? З якими людьми йшли в бій?

— Буду відвертий — було страшно. Ми всі там дорослішали не за віком. Навіть досвідчені військові відчували страх, коли життя під загрозою. Було спокійніше, коли в бій з тобою йшли люди, котрим можна було довіритись. Звичайно, було різне. Дехто не витримував і
втікав з поля бою. Були й страшніші випадки, про які не хочу згадувати. Страх панував всередині кожного, і не всі витримали.

— Що Ви відчули, коли стріляли вперше?

— Знаєте, в мене багато хобі, одне з них — стрільба. Коли стріляєш на полігоні — це одне, коли стараєшся вижити — зовсім інше. Як і всі, я відчував, звичайно, переповнення адреналіну.

Якщо говорити про моральні принципи,то — ні, мені не шкода. Ці люди увірвались до нас з війною, наше завдання — захистити Батьківщину.

— Як змінилось Ваше життя після повернення з фронту?

— Змінився я. На фронт пішов, коли мав уже 21 рік, прийшов зовсім іншою, дорослою людиною. Мої пріоритети, мрії і думки дуже змінились. На фронті я відчув усю прогнилість державної системи. Спочатку збирав допомогу для хлопців в АТО. Пізніше з друзями огранізували тимчасовий фонд для допомоги фронту.

— Чим займаєтесь зараз? Адаптувались? Знайшли своє призначення?

— Так, безсумнівно. Я зробив висновки. Те, що хлопці активно захищають нас на сході, багато значить, але потрібно мінятись ізсередини. Ворог не тільки на фронті, ворог — між нами. Я проводжу семінари, зустрічі, розмовляю з людьми, особливо молоддю та дітьми, щоб стимулювати їх до змін в собі та суспільстві.

— Що порадите своїм колегам, які повертаються зі сходу? Як їм освоїтись?

— Про проблеми потрібно говорити. Через страх можна багато втратити. Зараз багато роблять, щоб допомогти нашим воїнам. Ці ресурси потрібно використовувати. Не треба боятися психологічної підтримки. В цьому немає нічого осудливого. Кожен, хто був в АТО, має певні психологічні зрушення, їх потрібно усувати і починати жити заново. І головне — сім’я. їй потрібно довіряти і довіритись. Разом вихід можна знайти з найскладніших ситуацій. Бажаю всім повернутись, тим, хто чекає, — дочекатись.

Розмову вела Ліда БОЙЧУК.
«Гуцульський край», №18, 4.05.2018 року

Share