У серці мав те, що не вмирає
Протягом 1991–2018 років українські і зарубіжні історики відшукали в донедавна засекречених архівах УРСР та СРСР і опублікували чимало матеріалів про український визвольний рух, які дали відповіді про його основні завдання та методи роботи.
Не залишилася осторонь уваги дослідників і біографія підпільного поета УПА Михайла Дяченка. Його псевда «Гомін», «Марко Боєслав», «М.Б», «Славобор», «Б-С2», «Б-333», «738».
Михайло Дяченко
Дяченко народився 25.03.1910 р. у с. Боднарові Калуського району. Закінчив українську гімназію у м. Станіславові (1930). Вступив на юридичний факультет Львівського університету (1931). Директор молочарні с. Боднарові, член «Пласту», «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря», голова «Кооперативи здоров’я» в Боднарові (1937), член ОУН (1932), політв’язень польських тюрем (1934–1935, 1937,1939), керівник молодіжного крила «Соколу» (1934), працівник обласного осередку пропаганди Станіславівського обласного проводу ОУН (1945), окружний референт пропаганди ОУН Карпатського краю (1949–1952), член УГВР, редактор підпільних видань: «Часопису «До чину» газети «Шлях перемоги» (1945–1947) та журналу «Чорний ліс» (1947–1950). Така біографічна довідка учасника керівного складу крайового проводу ОУН Карпатського краю (1945–1954 рр.) Михайла Дяченка. Постановою УГВР нагороджений срібним хрестом заслуги (2.09.1948).
Його твори регулярно друкували на сторінках підпільного часопису «Чорний ліс». Також вийшла підпільна збірка поезій «Марка Боєслава» «Народові», поеми «Гарячий цвіт», «Мати», оповідання «Тарасик Кричулець» і чимало його творів. Через багато років родич і дослідник визвольної боротьби Зіновій Бойчук у 2005 році видав книгу «У серці мали те, що не вмирає», яка була присвячена світлій пам’яті повстанського поета. Загинув Михайло Дяченко з побратимами в бункері 22 лютого 1952 року в с. Дзвинячі.
За матеріалами Косівського музею визвольної боротьби ім. С.Бандери підготувала Л. Луканюк.
