Як добре, що в світі є Космач

26 Листопада, 2017 · Села, Туризм та відпочинок

Нещодавно мене запросили на дводенну конференцію «Роль освіти для сталого розвитку гірського регіону». Візит викладачів і співробітників університету організував Фонд відкритої політики з метою вдосконалення університетської освіти, щоб забезпечити потреби гірських шкіл. Гості прибули з усієї України.

Учні декламували поезії. Директор школи Юрій Семчук та інші виголошували промови. Найцікавішим для мене був концерт традиційних танців і пісень учнів центральної школи Космача. Я була зачарована цими виступами.

Мене кілька разів запитували про традиційну музику, танці та костюми Сполучених Штатів. Такого у нас немає. Люди приїхали у США з різних частин світу, і кожна група привезла свої традиції. Є невеликі регіони, де свої традиції зберігають покоління іммігрантів. Корінні американці мають багато традиційних пісень і танців, але США, в цілому, їх не має.

Українська культура збагачена ними. Ваші свята живіші, більш барвисті і, можливо, ще більш значущі через традиції: танцю, пісні та поезії.

Я запитала свою подругу Параску Костюк про час, який діти витрачають, щоб навчитися танцювати. Я припустила, що це багато-багато годин практики, але вона сказала: «Ні, з маминим молоком потрапляє традиційна музика в кров дітей, точно відтворити її не може ніхто». І я вважаю це абсолютно вірним!

Під час конференції ми з професорами університетів разом пішли у Зелену школу на присілок Завоєли, щоб оглянути заклад і дізнатись про програми, які проводять там під час шкільних канікул. І знову нас покликали до традиційного танцю. Цього разу 20 хлопців із Завоєлівської і Ставницької шкіл грали на скрипці, цимбалах і барабані. Я думаю, що ті з нас, хто це спостерігали, мали велике щастя, як і танцюристи.

Двоє гостей, професор і фотограф, приєдналися до танцюристів. Я можу тільки припустити, що вони також танцювали, коли були молодшими. Ми всі сміялися та аплодували, щоб побачити, як вони вправно танцюють з молодими людьми.

Цей останній танець з додатковими людьми нагадав мені про Контра Танці, що проходили у моєму регіоні — штаті Мен. Я вважаю, вони виникли в скандинавських країнах і супроводжуються грою на скрипках, флейтах, фортепіано та інших музичних інструментах. Танцюючи в квадратах, лініях або колах, одна людина (яка знає кроки і послідовність) називає рухи — для інших. Іноді до шестидесяти або більше осіб різного віку танцюють до пізньої ночі.

Я також зачарована і вражена вишивкою на сорочках і платтях танцюристів. Як я вже згадувала раніше, США не мають традицій національного одягу. Ми також не пропагували мистецтво в’язання, вишивки, ткацтва та інших виробів з волокна. Хоча багато людей мають кваліфікацію у цих мистецтвах, немає активної традиції, і школи не навчають цьому. Тому те, що я бачила так багато гарної роботи в блискучих гуцульських кольорах, — це подарунок для очей і серця.