«Глечику мальований, ватрою цілований…»

Яскраві афіші, розклеєні містом, кликали гостей на перший відкритий обласний фестиваль кераміки, ремесел і фольклору «Мальований дзбаник».

Обіцяли яскраве дійство з насиченою дводенною програмою. Афіші не підвели, свято відбулося. І, напевно, сама природа долучилася до його проведення — з-поміж сірих, по-справжньому осінніх, днів все ж таки виділила один, сповнений сонця і тепла. Прилегла до районного Будинку культури територія у четвер минулого тижня буквально ожила. Біля літньої естради розташувалося містечко гончарів, гостинно запрошували і демонстрували самобутність своїх сіл етно-двори. Звучала народна музика, милували око різноманітні візерунки й кольори традиційного вбрання гостей свята.

Колись знаний косівський поет Богдан Радиш-Маринюк присвятив цьому незмінному атрибутові селянського побуту гарного вірша. До речі, він звучав зі сцени під час урочистого відкриття фестивалю. Розпочали святкове дійство, як і заведено на Гуцульщині, зі звуків трембіт. Народні мелодії звучали протягом усього дня. І взагалі, того дня Косів без жодного вагання можна було називати серцем Гуцульщини. Обабіч дороги до районного Будинку культури розкинулося містечко гончарів.

Свої лискучі боки підставляли сонячним промінцям глеки (чи як кажуть гуцули — дзбанки), полумиски, вази… Різноманітне кухонне начиння і предмети декору — тарелі, кахлі, підсвічники — вкотре переконували людей, що ці вироби тут особливі, що таких не побачиш будь-де. В «етно-дворах», які облаштували представники сіл Косівщини, гості свята могли ознайомитися з особливостями цих сіл — притаманними тільки їм ремеслами, одягом, співанками та стравами. Березівський і Яворівський «кущі» демонстрували гостям фестивалю ще й самобутній весільний стрій гуцулів. Косівський районний центр зайнятості презентував «Майстерню професій», де можна було спробувати свої вміння за гончарним кругом і підглянути секрети виготовлення сирних коників.

Ведучими урочистостей були Василь Павлюк і Марина Шушельницька. На сцені виступали і танцюристи (з Шешорівського БК), і музиканти (трембітарі та гуцульський оркестр народних інструментів з Річківського БК, ансамбль «Сонячна струна» Косівської ДШМ, оркестр народних інструментів Курської ДШМ), солісти (Людмила Ковалюк, Тарас Онисим’юк, Мар’яна Лазарович, Лідія Тріщук) і читці (Христина Струк). Завітали на фестиваль і артисти з Надвірнянщини й Івано-Франківська.

Звісно ж, таке масштабне дійство не могли обділити своєю увагою представники влади — вітали присутніх голова районної ради Павло Ванджурак і перший заступник голови РДА Богдан Марчук.

На захід завітало чимало гостей. Були присутні науковці, мистецтвознавці, поціновувані народних промислів з України та Польщі, студенти. Представила іменитих гостей, а також мовила слово ініціатор й організатор фест-конкурсу «Мальований дзбаник», голова благодійного фонду «Автентика Гуцул ьщини», кандидат мистецтвознавства, викладач Косівського інституту, художниця і майстриня кераміки Марія Гринюк. До речі, треба віддати належне цій жінці, бо її внесок у розвиток і популяризацію Косівської кераміки — безмежний. І цей фестиваль — ідея та ініціатива Марії Миколаївни. Організаторами «Мальованого дзбаника» також є Косівські РДА, міська та районна ради, інститут ПДМ ЛНАМ, регіональна організація НСХУ.

Підсумуванням конкурсів і нагородженням переможців закінчились урочистості, але аж ніяк не свято. До вечора не стихала музика, фестиваль продовжувався… Зацікавлені дійством з нетерпінням чекали наступного дня.

У п’ятницю, 22 вересня, всі охочі мали можливість ще ближче ознайомитися з чудовим світом гончарства — разом з науковцями, музейниками, митцями та викладачами відвідали керамічний цех і виставкові зали при Косівському регіональному відділенні Національної спілки художників України. Тут гостей привітно зустріли майстри-керамісти й голова регіонального відділення НСХУ Іван Кочержук.

Побачене того дня викликало двоякі почуття. І часом було не зрозуміло — чи то від захоплення і гордості, чи від суму і розчарування перехоплює подих. Спробую пояснити. Надзвичайно приємно усвідомлювати, що наш регіон має стільки особливостей. Що він чимось виділяється з-поміж інших, що має щось таке, чого немає ніде. Але було би весело, якби не так сумно.

Сумно, що особлива гуцульська кераміка, яка претендує на внесення до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, мусить народжуватися у таких приміщеннях. Полупані стіні, скрипуча, місцями прогнила, підлога — результат банального недофінансування. Це забуте владою приміщення, мабуть, не знало ремонту довгі десятки років. «Ну і куди туристів вести, у ці стайні?! — розводить руками Іван Кочержук. — Гуцульська кераміка — це те, заради чого сюди їдуть, її треба зберігати і розвивати». Є проблеми і з глиною. Кар’єри з її покладами у районі є, а от видобувати її не дозволяють — якщо не люди, то законодавство. Між знавцями гончарного мистецтва неодноразово заходила мова і про те, ! що сучасні майстри вже не так трепетно ставляться до давніх традицій — використовують не ті матеріали, модернізують техніку гончарства — а це з часом і може призвести до того, що гуцульська кераміка залишиться тільки у яскравих спогадах старожилів і на світлинах з минулого.

Але, не дивлячись на і все це, справжні майстри і гончарної справи продовжують творити дивовижні керамічні вироби. Тут і ліплять, і випікають у печах, і розписують, а також із задоволенням розповідають і показують відвідувачам процес появи на світ своїх творінь. Того дня делегація побувала й у приватних керамічних майстернях родини Троців, Валентини Джуранюк, Іванни Козак-Ділети та Мари Гринюк. А ще завітали до Дитячої художньої школи в Кутах, де відроджують забуте мистецтво — кутську майоліку. Фестиваль «Мальований дзбаник» нагадав нам про дещо дуже важливе. Ми не можемо дозволити собі втратити нашу самобутність, нашу культуру!

Ольга АНТОНЕНКО.
«Гуцульський край», №39, 29.09.2017 року