Дуже добрий гуцульський бджоляр

У журналі «Календар гуцульський на рік 1937» цілу сторінку займала світлина Василя Петричука з села Бабина тодішнього Косівського повіту. Саме село розташоване на мальовничих схилах хребта «Сокільський», за сім кілометрів від м.Косова, обабіч потічка Бабинець. На пагорбі «Випчинка» знаходилась пасіка з незвичайними вуликами, які виготовив Василь Петричук.

Він був дуже відомим на Гуцульщині та за її межами пасічником. Прекрасний столяр, майстер-будівельник. Будував дерев’яні гуцульські хати, криниці, та найбільше любив майструвати будиночки для бджіл. Це були незвичайні хатки-вулики.

У своєму пасічному господарстві Петричук утримував майже 250 бджолосімей. Форми деяких вуликів нагадували своїм виглядом церковки, і не тільки гуцульські, але й бойківські та лемківські. Деякі вулики навіть були подібними на індійські святині — пагоди, на китайські будівлі, норвезькі дерев’яні будиночки… Кожен вулик мав своє декоративне оздоблення. У такому будиночку розміщувалося від 4 до 12 бджолосімей, у кожному бджолиному гнізді містилось по 12 рамок, доступ до яких був із задньої і бокових стінок.

Для огляду сімей рамки виймали почергово назовні і складали на стілець для рамок. Такий стілець був розрахований на 6–12 рамок, і використовували його також і для переносу бджіл. Бджолине гніздо закривалось дерев’яними дверцятами. Вулик був заввишки 2–3 метра, дашки покривали дерев’яною гонтою, стінки були з дошки-цалівки (25мм), між зовнішніми стінками — утеплення з моху. Внутрішні стінки робили з «півцалівки» (10–12мм).

Василь Петричук народився у 1869 році в с. Бабині на кутку «Вишні Петрачі». Його дружина Параска, була на 2 роки старша. Батьки Параски були заможні і дали доньці в посаг землю на Випчинці, де Василь і розмістив свою пасіку. Там він збудував хату, криницю, гарну бджолярню з майстернею (збереглися до наших днів), посадив великий сад (збереглося декілька
дерев, у тому числі й черешня). Вище, на Кичері, побудував зимарку, де утримував корів, овець, коней. Жили вони заможно. Але дітей не мали.

Слава про Бабинського бджоляра швидко розлетілась по Гуцульщині, Буковині, Покуттю, Галичині. У квітні 1932 року львівський журнал «Життя і знання» присвятив унікальному бджоляреві публікацію «Пасіка в селі Бабин (Косівщина)».

До Василя приходили звідусіль пасічники «зсипати» бджоли, так тоді називали продаж бджіл, обмін матками, досвідом. Частими гостями на пасіці були відомі люди Гуцульщини, «літники»-відпочивальники, які ходили на Сокільське, Писаний камінь.

Косівський пасічник, відомий громадський і політичний діяч М.Горбовий, разом з пластунами Косова був постійним відвідувачем і учнем Петричука. Серед таких був і Михайло Воротняк з с. Великого Рожина, який з дружиною Анною та найменшою дочкою Оленкою щороку відвідував Петричука. Одного разу Василь попросив Воротняків, в яких було семеро дітей, залишити Олену, щоб вона допомагала доглядати хвору дружину і вести господарство. Після смерті Василевої дружини Параски, Оленка залишилася у Василя Петричука. Згодом він взяв з нею шлюб у церкві Великого Рожина. У листопаді 1948 року в них народився син Михайло.

Через три роки, 18 вересня 1951 року, після падіння з високої черешні Василь Петричук помер. Похований у с.Бабині, біля дружини Параски.

На жаль, на місці поховання немає ні хреста, ані надгробного насипу.

Після смерті Петричука, Олена з сином Михайлом жили бідно. З маленькою дитиною на руках Олена не в змозі була доглядати за господарством, їй довелося продати вулики, реманент, речі домашнього вжитку. На щастя, багато вуликів, речей придбали його учні й однодумці: Юрій Яремійчук (1912–1967), Онуфрій Петричук та інші.

До сьогодні збереглися декілька вуликів В.Петричука — на пасіці сина Юрія Яремійчука — Петра. Там зберігаються і деякі речі з будинку Петричука.

Варто нам задуматись, як зберегти таку історичну цінність у бджільництві Гуцульщини, Галичини. Історична пам’ять не висихає, а криниця гуцульського духу має величезні скарби, і ми повинні їх зберігати, щоб передати майбутньому поколінню.

Остап Тим’як, голова Косівської районної спілки пасічників.

Гуцульський край, №33, 18.08.2017 року