Таємниці Косівщини та Кутів

Косівщина — це душа Гуцульського краю, перлина Карпат, де кожен клаптик землі неповторний. Тут живуть волелюбні творчі гуцули, які володіють давніми ремеслами, що передаються з покоління в покоління. Кожне село має свою мистецьку специфіку: в одному розписують писанки, в іншому роблять сирні коники, ще інші спеціалізуються на різьбі по дереву, гончарстві, на ткацтві рушників і верет, на виготовленні ліжників, вишиванні нитками чи бісером гу-цульських національних костюмів (строїв). Коли приходиш на гуцульський ярмарок у Косові чи Кутах — дивуєшся безкраїй творчості і працьовитості місцевих жителів!

Автентика, яка збереглася в Карпатах, до цього часу дратує північного агресивного сусіда… І не дивно, бо Гуцульщина — це колишня Черлена Русь, де до цих пір збереглося і мистецтво справжньої Русі, і руська мова. Руська мова — це не російська мова, якою спілкуються сучасні росіяни, а мова Святої Русі, яка найбільш схожа з теперішнім гуцульським діалектом української мови. Це легко перевірити, ознайомившись з правописом Біблії, написаної давньою руською мовою, виданою 1903 року за перекладу з грецької Пантелеймона Куліша та інших авторів (Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького). Вважаючи мовну реформу (Котляревського невдалою, П.Куліш марив про «староруську» мову як літературну (читаємо в Вікіпедії). До речі, безліч слів руської мови (відтак, гуцульського діалекту української мови) знаходять своє значення у санскриті. Черлена Русь — це не червона Русь, як намагаються іноді інтерпретувати, а «черлена» зі санскриту означає «красна, прекрасна, чудова»…

Кожен, хто хоч раз побував на Гуцульщині, на Косівщині, назавжди запам’ятає неповторну енергетику наших українських Карпат і буде хотіти повернутися сюди ще не один раз!

У Карпатах живуть нащадки не тільки різних етнічних фуп, але й різних народів: вірмен, євреїв, поляків, німців, чехів, румунів, угорців. Багато з них асимілювалися і щиро полюбили Україну. їхні правнуки вважають себе українцями. В одному з мальовничих куточків Гуцульщини, в селі Текуча, жила і допомагала виховувати внуків мати греко-католицького священика Івана Стрільбицького, графиня іспансько-італійського вельможого роду Марія-Терезія Мастай де Феретті, рідна сестра Папи Римського Пія-9, яку дуже любили прості гуцули. В 2010 році на Косівщину приїжджав принц Іспанії дон Педро Бурбон-Сицилійський. Разом з ним гостями Гуцульщини були інфант Іспанії дон Карлос, Бурбон-Пармський, принц обох Сицилій та Герцог Калабрійський. Члени королівської родини відвідали могилу графині в селі Текучій.

Гуцульщина — це магічне місце, ще з дохристиянських часів відомі численні капища, святилища, кам’яні баби, які, через брак коштів, мало досліджені… Ніхто достеменно не знає, звідки взялися і підземні ходи, які слугували в часі нападів турків як рятівні підземні дороги, якими виводили худобу та молодих дівчат у ліси.

Ізраїль Баал-Шем-Тов, відомий світу як засновник течії хасидизму, більшість свого життя прожив на Гуцульщині, був одружений на дочці Кутського рабина. Своє вчення заснував у скелі під Сокільською горою над Черемошем, де багато часу проводив в медитаціях. Пізніше, після смерті дружини, переїхав до сина. Жив в Меджибіжі, похований в Умані. Старі перекази розповідають, що Еліезер Баал-Шем-Тов, як ще його називають деякі джерела, добре вмів користуватися підземними ходами, навіть врятував опришків Довбуша від облави, вивівши їх подалі від містечка Кути, за що Довбуш пообіцяв ніколи не чіпати хасидів.

Є стара легенда, в якій говориться, що з Кутів підземні ходи ведуть до Єрусалима…Уже ніхто, мабуть, не дізнається таємницю підземних ходів і їх первинне призначення! Залишиться загадкою і первісне походження назви «Кути». Колись старі гуцули казали, що торгували не в Кутах на базарі, а в Кутіх на базарі. У філологічному дослідженні Степана Наливайка «Індоарійські таємниці України» значення слова «куті» знайшло відображення в санскриті і означає «форт, фортеця», а в дослідженнях Омеляна Німця «Кути над Черемошем» є давнє зображення фортеці Кути! До цих пір збереглися вали та древні укріплення нашої Кутської фортеці…

Ще є гіпотеза, що Кути заснували тамплієри, які після накладення на них «анафеми» перейшли Румунські Карпати і розчинилися… Саме тамплієри відзначилися побудовою фортець, укріплень та мережею підземних ходів. До речі, Гуцульщина з давніх-давен славилася солеварінням, а король Данило Галицький мав угоду з тамплієрами про те, що вони займаються солеварінням і не платять податки! Тамплієри були дуже підприємливими, чи не тому наші люди мають чудові здібності до бізнесу? Поміж людей колись ходив такий жартівливий вислів: «Коли Юрій Гагарін летів у космос, кутські люди вже верталися з космосу, спродавши червону цибулю»!…

Також оповитий легендами наш славний Овидій. Звідки взялася в серці Карпат гора з грецькою назвою? Овидій, Овидіуш, або просто гора Любові, яка височіє поруч Кутів. А на тій горі є озеро, яке також в народі називають озером Любові. Віра Вовк, перекладач, поет, прозаїк, похресниця митрополита Андрея Шептицького, дочка кутського лікаря Остапа Селянського, що нині живе в Бразилії, описувала давню легенду про Овидій в книзі «Тотем наскельних соколів»,яка здобула Національну премію Т.Г.Шевченка. Чому саме Овидій, чому гора Любові? А чи не тому, що Овидій, давньогрецький поет, філософ, перебував на засланні в Румунських Карпатах? Скільки там до тої Румунії в той час… перейти чи перепливти Черемош! А краєвид, який відкривається з Овидію словами не переказати! Все Покуття, як на долоні… Тільки верхівки церков, що виблискують на сонці, допомагають зорієнтуватися, яка далечінь.

Дуже дивним є ще той факт, що в містечку Кутах три діючі церкви мають престоли в різні сторони світу: греко-католицька, православна, римо-католицька…Колись була і четверта — синагога , але тепер на її місці залишилися , як кажуть старі люди, тільки підземні ворота…Зате окремий цвинтар нагадує сучасним кутчанам про те, скільки євреїв жило в Кутах.

Цвинтарі в Кутах – це окрема історія…І українці, і євреї, і поляки, і вірмени, і німці – хто тільки тут не похований! Окремі могили – це витвори мистецтва, адже на той час жило в Кутах багато заможних родин, багато інтелігенції, що вчилися в найкращих університетах світу…

Містечко Кути було славне ще й тим, що одержало в 1715 році Магдебурське право. В цей же час від Кут відділилася його частина, яка була названа Старими Кутами. Кути і Старі Кути – це спільна історія, спільні витоки, тому між ними немає старшого чи молодшого, вони як сіамські близнюки, народжені разом. В єдності сила народу… Дуже дружніми на той час були вірмени. Вони експортували салямі в Париж, а червоні сап’янові чобітки зі шкіри цапа, пошиті в Кутах, були відомі найвибагливішим європейським модницям!

Було два найбільші відпустові місця для вірмен на той час — у Львові та в Кутах…В 1998 році до селища Кути, що на Гуцульщині, приїздив Каталікоз Вірменської католицької церкви, резиденція якого знаходиться в Бейруті(Ліван), щоби віддати честь одному з найперших єпископів Вірменської католицької церкви, що похований у підземній каплиці під нині православною церквою КП. Його зустрічали громади церков Кут та Старих Кут.

Україна посідає 4 місце за кількістю Праведників народів світу. Один з вірменських священників містечка Кути мав звання «Праведник народів світу» — настоятель Кутського деканату о. Самуїл Манугевич, який два роки переховував від німців місцевого рабина, а до того — від співробітників НКДБ місцевого священика УГКЦ о. Романа Закревського.

Дуже цікаву людину подарувала Україні родина Олексія Ковалюка з Старих Кут, доктора економічних наук, викладача Львівського національного університету ім. Івана Франка: їх сина Романа Ковалюка, творчу людину, високодуховну, спортсмена, молодого науковця, випускника фізичного факультету, який виборов на початку березня 1996 року право стажуватися в Токійському університеті на факультеті інженерії. Мрія Романа була представляти Україну в Японії. Вона здійснилася. Роман гідно представляв Україну. Його усі любили і поважали, він ніс в серці любов до України і передавав її усім навколо: коли вчив токійський хор співати українських колядок, коли молився спільно з парафіянами токійських церков, чи працював з японськими фізиками-науковцями, чи займався ушу з японськими наставниками.

19 лютого 1998 року Ромчика Ковалюка було вбито невідомими після 100 завершального експерименту з фізики, але, мабуть, основною причиною смерті юнака була перемога на 9 Міжнародному музичному конкурсі в Токіо з піснею «Червона рута» Володимира Івасюка. Адже після конкурсу Ромчика представили принцу Японії…а він представляв Україну… Потім знайомі Романа розказували, що принц Японії дізнавався про Україну з уст Романа Ковалюка… Принц Японії влаштував вечірку, куди було запрошено і Романа, та він з невідомих причин не прийшов, тільки надіслав запитання мамі електронною поштою: «Як ти спала?»…

Через декілька днів його не стало. В свої 26 років українець Роман Ковалюк залишив глибокий слід в релігійному та суспільному житті Японії. За час свого стажування він приїздив в Україну тільки один раз, в вересні 1997 року. Привіз з собою 3600 доларів – десяту частину своєї японської стипендії, щоб віддати…на церкву: 1700 доларів на церкву Св. Андрія, до котрої найчастіше ходив у Львові, 1700 доларів — на каплицю на Високім замку, куди ходив 13 числа кожного місяця з процесією, 200 доларів – на церкву в Старих Кутах, на малу Батьківщину батька. Спадає на думку вислів Папи Івана Павла ІІ: «Не бійтеся бути святими!»…

Гуцульська земля подарувала світу ще одну неординарну особистість – Ярослава Окуневського, народженого на Буковині, але який виріс в селі Яворів на Косівщині, де мав парафію батько, греко-католицький священник. Ярослав Окуневський був головним лікарем військо-морського цісарсько-королівського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і нині в багатьох європейських країнах. Став адміралом, очолював медичну службу австрійського військово-морського флоту. Був першим українцем — кавалером Рицарського хреста Франца-Йосифа, ордена Рицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона — найвищого титулу Мандарина та ще багатьох високих нагород не однієї держави.

Дуже любив Гуцульщину і розповідав про неї усім королям та імператорам, яких приходилося лікувати. Чудово знався на лікарських травах, досконало опанував медичні та військові науки, знав географію навігацію, історію, вільно володів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Згодом жертвував великі суми на створення Легіону Українських Січових Стрільців. Очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, завідував санітарними справами в Державному Секретаріаті ЗУНР.

Сестра Ярослава Окуневського – Наталія , була ученицею Миколи Лисенка, акомпонувала в закордонних турах Соломії Крушельницькій. Вважається основоположницею гри на фортепіано на Галичині. Мала чудовий дарунок від Соломії – рояль, який колись обіцяла подарувати моїй хресній мамі Парасці Федорівні Слижук з дому Шкрібляків. Але прийшла радянська влада, всі мрії та надії рушилися…Доживала одиноко на присілку Широкий в Яворові, брат Ярослав доживав з ще одним братом-адвокатом в Городенці, Теофілом Окуневським, українським юристом, громадським і політичним діячем, послом до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму. Помер Ярослав Окуневський при невідомих обставинах, влада приписала ніби самогубство…Так нищили цвіт України – інтелігенцію, яка близько спілкувалася з Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Ольгою Кобилянською, Олександром Олесем та іншими великими українцями.

Косівщина — велика перспектива для дослідників. Карпатські кедрові праліси, численні печери, скелі та гори високогірних районів Гуцульщини теж ваблять своєю первозданною красою. Традиції, багатий фольклор, безліч народних інструментів (трембіта вважається найдовшим інструментом у світі), культурна спадщина – невичерпне джерело Карпат. Тут до цих пір знаходять сліди перебування мамонтів. В Кутському краєзнавчому музеї зберігається зуб мамонта, переданий з села Тюдів.

Нещодавно на глибині 28 метрів , коли копали криницю в селищі Кути, відкопали об’єкт, схожий на кістку мамонта, який ще не досліджений. З приходом інвестицій на Гуцульщину, ремонтом доріг та розвитком інфраструктури буде стрімко розвиватися туризм, який є стратегічною метою для нашого регіону. Мистецтво, природа, історія, археологія, люди – ось головне наше багатство!

Підготувала Любов Бринська,
станична станиці Кути Пласту — Національної скаутської організації України.