Жіночий рух в історії народів і в Україні
Століття Союзу українок (1917–2017).
В житті людей бувають періоди, коли є потреба, необхідність заглянути в минуле, побачити його ще раз, відтворити в пам’яті, хоч воно може бути драматичним, навіть трагічним або творчим, будівничим.
Істина вимагає, щоб її час від часу повторювали. Інколи сам процес, який веде до істини, — змістовніший, оправданий, цікавіший, логічно завершений. І ось такий час настав.
100-ліття — це той рубіж, з якого добре простежується життєвий і творчий шлях прекрасної організації Союзу українок. А він устелений добрими справами. Про це ми уже почули дещо і відчули на урочистому заході. Столітній ювілей! Насамперед хочу висловитись декількома словами.
Сердечне спасибі організаторам цього ювілею. Щира подяка господарям цієї обителі, в якій відбувалось вшанування. Сердечна вдячність усім, хто взяв участь у ньому. Шана всім однодумцям. Щира прихильність за добрі, сердечні слова виступаючим. Світ держиться на 3-х китах: на збереженні миру-злагоди; на збереженні природи, навколишнього середовища; на збереженні людської пам’яті.
Пам’ятаймо наше славне минуле, завжди пам’ятаймо про це. За це буде нам честь, шана і дяка від людей. Хто не знає і не цінить минулого, той не вартий майбутнього. Наша життєва дорога завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Не будьмо байдужими, нейтральними. «Нації, де переважають «нейтральні»… неминуче засудна рабство і смерть».
В’ячеслав Липинський, видатний український історик, політичний мислитель.
Заглянемо в історію.
Перші жіночі організації на українських землях почали з’являтися в II половині XIX ст. Поштовхом до цього стало поширення тут ідей загальноєвропейського жіночого руху, що об’єднував у собі низку суспільних рухів, ініціаторами, лідерами й учасниками яких були жінки.
Це й дух проти дискримінаційних щодо жінок суспільних звичаїв та законів, і рух за формування жіночих організацій, і рух за переосмислення усталених — патріархальних — понять про роль статі в суспільстві.
Найпоширенішим у Західній Європі став рух, що об’єднав намагання жінок вибороти собі рівний статус з чоловіками у своїх країнах. Саме цей рух — рух за політичну, суспільну та професійну рівноправність жінок і чоловіків — досить часто називають емансипацією (лат.етапсіраіо — звільнено від опіки), або фемінізмом (фр. їетіпізі, від лат. їетіпа — жінка).
Полемізуючи з Кларою Цеткін, Наталія Кобринська вказувала, що соціалісти не розумітимуть прагнень жінок доти, доки жінки не доможуться формального забезпечення своїх прав (за життя Н.Кобринської українські жінки-активістки не сприйняли цих тез, вважаючи їх надто радикальними). До 1990р. жіночий рух на українських теренах через відсутність тут суверенної державності розвивався в контексті боротьби за соціальні та національні права.
Боротьба за жіночі права — за право жінок мати політичний голос, за доступ жінок до освіти й влади — в Україні була рівнозначною змаганням за національну рівноправність. В устах українських жінок-активісток слова «піднесення національної свідомості» є цілком природними, бо й тим-то займалось не одне їхнє покоління.
Перша жіноча організація в Україні — Товариство допомоги вищій жіночій освіті виникла в 1940 р. у Харкові. 1878 р. через всілякі блокування з боку царського уряду, було засновано Вищі жіночі курси в Києві, 1880 р. — у Харкові. Перший український жіночий гурток почав діяти 1884р. у Києві, його очолила громадська діячка О.Доброграєва. Членство українських жінок було припинено 1919 р., відновлено в 1996 р.
Від 1867 р. жінки розгорнули широку доброчинну діяльність в Товаристві Червоного Хреста, а від 1895 р. в попечительстві будинками працелюбства й робітними, допомоги нужденним (роздача одягу, їжі тощо).
У Західній Україні перша жіноча організація заснована за ініціативи Н.Кобринської 1884 р. у м. Станіславі. Н.Кобринській вдалося налагодити співпрацю з українками на теренах Російської імперії — 1887 р., вона разом з Оленою Пчілкою видала спільний альманах українок «Перший вінок». Подібний клуб виник у Чернівцях. Книга ввійшла в українську історію як перша жіноча збірка. 1906 р. за ініціативою К.Малицької створено жіночу громаду у Львові. 1908 р. — кружок українських дівчат у Львові та Чернівцях. 1909 р. — Львівські організації об’єдналися в жіночу громаду, яку очолила К.Малицька.
У роки Першої світової війни українські жінки заснували у Відні Комітет допомоги пораненим воякам (голова О.Ціпанівська).
1917 р. і 1921 р. жіночі організації об’єдналися в Союз українок. Союз українок Волині, очолюваний П.Багрянівською, діяв у Рівному. Союз українок Галичини очолювала М.Рудницька (завдяки зв’язкам М.Рудницької з Міжнародним рухом одна з комісій Ліги Націй порушила питання про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні).
До Союзу українок долучилися жіночі організації Польщі, Чехословаччини, Австралії, США, Канади. На базі цього Союзу 1934 р. було створено Всесвітній Союз українок, який 1937 р. був офіційно затверджений польською владою.
У роки Другої світової війни у Львові 1941 р. створено жіночу службу України, якою керували К.Малицька і М.Біляк. З перших років незалежності України українські жіночі організації в Україні та жіночі організації діаспори почали співпрацювати.
На початку 1990 р. у ході розвитку в Україні громадсько-політичних рухів, зокрема Народного Руху України, жінки почали відновлювати жіночі організації. Союз українок спрямовував творчі сили українських жінок на утвердження в суспільстві національних святинь та ідеалів, сприяння розвиткові духовної культури молоді, народу, виховання нової генерації молоді, здатної будувати правову демократичну державу.
1994 р. створено Всеукраїнське жіноче Товариство ім. Олени Теліги. В складі товариства діють дві організації — юнацька ліга (об’єднує дівчат до 18-ти років) та ліга «Матері і сестри — воїнам України». На кінець 1990 р. в Україні вже зареєстровано понад 100 жіночих громадських об’єднань — релігійних, регіональних, всеукраїнських та міжнародних.
До останнього часу розвиток жіночого руху ілюстрував різновид розвитку активізації громад, діяльності жінок, що виростає з актуальних для певного історичного періоду конкретного суспільства потреб.
Виходячи із вищесказаного, перш за все хотів би відзначити вельмишановну п. Ганну Семенівну Богдан — голову Союзу українок Косівщини за її добродійну, доброчинну і творчу діяльність-місію, яка об’єднала друзів, однодумців, рукодільниць, а також вельмишановну Катерину Романівну Сусак, багатьох інших союзянок в одну упряжку. Слід обов’язково відмітити діяльних і виконавчих вельмишановних — голову Громадської ради Косівщини Анастасію Григорівну Костюк та обдаровану талантом члена НСЖУ та НСПУ шановну Аделю Григорівну Григорук, які тісно, доброчинно співпрацюють з цією організацією. Вони всі дійсно діяльні і виконавчі. Саме вони всі разом творять добро і красу. Вони створили ансамбль, гармонію, який виконує свято задумане і заплановане на відповідній високій ноті. На завершення хочу пригадати вислови світових мудреців: добрий розум робить легким будь-який спосіб життя (Г.Сковорода); перед розумним треба схилити голову, перед добрим треба стати на коліна (В.Гете). Ці світочі прорекли справжню істину. Так що творімо завжди повселюдно і повсякчасно добро, бо зло ніколи не запізнюється. Тож творімо добро, красу і любов до всього сущого на землі. Хай нас усіх охороняє Господь і наділяє всіма своїми милостями і щедротами.
З пошаною ветеран культури,
освіти, «Просвіти»,
зять Мирослава Капія
Т. ЯНИЦЬКИЙ.
«Гуцульський край», №26, 30.06.2017 року
