Свиня. Відома і не дуже

Назвою цієї тварини полюбляють іменувати як відвертих нехлюїв, так і просто противників, недругів, кого-завгодно. Гірше звучить хіба-що «пес поганий», хоча і собака, і свиня — супутники людської цивілізації з глибини віків. Ось лише народові Єгудим сам Господь заборонив споживати свинину в їжу, чого ортодоксальні іудеї строго дотримуються понині, як також потомки старшого сина Авраама — Єшмаеля (Ізмаїла) — правовірні «мусульмани».

Новий Заповіт зняв табу на споживання свинини, а поскільки наші предки прийняли християнство досить пізно, то традиція вживати продукцію свинарства в Україні, яку історики надійно прослідковують ще з епохи Трипілля-Кукутені (V тисячоліття до н.е.), лише кріпла і вдосконалювалася.

Аби не просторікувати на цю тему Бог-зна скільки, зазначимо лише, що на Гуцульщині (і Косівщині зокрема), зі всіх видів тваринництва за останні півстоліття свинарство зазнало найменш відчутних втрат: «коефіцієнт» коливань чисельності поголів’я цього виду тварин ніколи не перевищув значення «З», тоді як у вівчарстві, скотарстві і конярстві він перетнув позначку «10» і, на превеликий жаль, продовжує зростати.

Провадження гуцульської свині з косівського базару в напрямку Города (Кадр з хроніки, 1939 рік)

Рідко хто визнає, що його знання про біологічні особливості свиней, як також продукцію свинарства, вимоги до режиму утримання й годівлі — поверхові й недостатні. Що тут, мовляв, потрібно знати: придбав порося, вигодував, зарізав і з’їв — стільки й усього! Хворіє? Ну так на це є ветеринарна служба, а коли вона безсила — ніж в руки й проблеми нема. Так, на жаль (або близько до цього), мислить переважна більшість наших земляків, отож не дивно, що за всю історію Гуцульщини її населення навіть близько не підійшло до створення адаптованої до місцевих умов породи свиней, перебиваючись вирощуванням абияких тварин і дуже часто нарікаючи, що затрати перевищили прибуток.

Від свині ми отримуємо майже виключно продукти харчування: м’ясо, сало («солонину») і субпродукти — внутрішні органи. Дуже рідко, а в останні десятиліття цього практично не спостерігається — зі свиней знімали шкіру, з якої виготовляли постоли, або здавали в промислову переробку — на взуття, ремені, сумки і т.д.

Що ж являє собою свинина, як продукт харчування? Свиняче м’ясо досить смачне, але воно важкостравне: слід пам’ятати, що в організмі людини воно засвоюється не більше, як на 65% і протипоказане тим, хто хворіє на органи травлення, зокрема печінку. Не рекомендується свинина і хворим серцево-судинною системою та деякими іншими недугами — їх список можна прочитати в будь-якій поліклініці.»

Українців наші недруги, окрім інших брутальних назвиськ іменують також «салоїдами», але при цьому не забувають нагадати, аби їм привезти при нагоді «хорошого сала» (тобто, по-гуцульськи кажучи, «солонини»). Довгий час сало «звинувачували» в різноманітних гріхах, зокрема високому вмісті одіозного холестерину — головної причини виникнення атеросклерозу коронарних судин серця та головного мозку і, як наслідок, гіпертонічної хвороби, інфарктів та інсультів. Те, що в належно приготованому салі (одержаному від здорової тварини, «дозрілому» після забою і якісно засоленому — боронь Боже не пересоленому!) — містяться лише мізерні кількості холестерину до уваги не приймали, аж поки американські медики не довели: споживання невеликої кількості сала з часником на снідання має потужний жовчогінний ефект, чим сприяє… очищенню печінки і покращенню травлення. Підсумок: і свиняче м’ясо, і сало споживати не лише можна, але й бажано — лише в оптимальних кількостях. Як і у всіх інших випадках справедливим є простий принцип: що забагато — те нездорово. Оті «норма» і «забагато» має визначити кожен собі сам.

Свині є всеїдними тваринами, тому ефективно використовують харчові відходи з нашого столу, що й обумовлює високу популярність цього виду в присадибній господарці сіл, селищ, містечок і невеликих міст — там, де можна безпроблемно обладнати сяке-таке приміщення для їх утримання.

Якщо ви хочете відгодувати свиню для власних потреб, найперше слід визначитися, що вас найбільше цікавить: отримання м’яса, сала, чи обох продуктів відразу. Відповідно до ваших уподобань селекціонери світу (в т.ч. України, але, на жаль, не Гуцульщини) створили м’ясні, сальні та комбіновані породи свиней. Хронологічно найстаршими є сальні породи, які донедавна були найпопулярнішими (зокрема в Україні) — наприклад, біла степова. Ці тварини мають укорочений тулуб і гук (рило), великі звисаючі вуха і зовні нагадують за формою таку собі діжку.

Зовсім «не факт», що свиня сальної породи продукує лише сало («солонину») — м’ясо теж, причому досить високої якості й смаку. Просто від свиней сальної породи можна отримати дуже товсте (12 см і більше) сало, причому без сполучнотканинних прожилок («ниток»), яке добре засолюється і зберігається. В середні віки це був основний продукт харчування мореплавців, а зараз  — туристів і мандрівників на далекі відстані, просто шанувальників цього продукту. Не забуваймо, що без топленого сала з цибулькою («шкварків») українські вареники, гуцульська кулеша і бануш втрачають половину своєї принади!

Українські селекціонери минулого вивели знамениту сальну породу свиней — миргородську. Смачнішого сала, ніж отриманого від тварин цієї породи (за умови специфічної зернової відгодівлі — з включенням до раціону кукурудзи) немає, мабуть, в цілому світі, лишень придбати порося цієї породи — нині велика проблема. Той, хто таки побажає тримати таку свинку і має можливість поїхати на Полтавщину, хай свою мрію здійснить. За зовнішнім виглядом свиней цієї породи переплутати з іншими практично неможливо:

Але в останні роки в світі, і в Україні також, великою популярністю користується м’ясне свинарство. Сала такі тварини практично зовсім не продукують (його товщина не перевищує 4 см), зате «візиткою» м’ясних порід є «мармуровий» продукт — пошарове розташування м’яса-сала. Саме з таких частин тіла відповідних свиней у Великобританії виготовляють «бекон», а у нас — «шпондер». І перше, і друге — продукти ідентичні (лише незначно відрізняються технологією приготування), котрі зараз дуже конкурують з традиційним українським салом.

Свині м’ясних порід мають видовжену форму тулуба, довге рило («гук») і вкорочені вуха. За зовнішнім виглядом їх також не переплутаєш з будь-якими іншими — сальними і комбінованими породами.

Коли ви вже прийняли тверде рішення придбати порося відповідного напрямку продуктивності, то слід мати на увазі кілька важливих моментів:

1. Якщо купуєте кабанчика, то вибирайте некастрованого, упевнившись, що в поросятка прощупуються обидва тестикули (яєчка). Зараз багато власників свиноматок практикують ранню кастрацію (в перші дні після народження), що має і переваги і недоліки. Як правило, операцію здійснюють малокваліфіковані особи (здебільшого самі господарі) — без дотримання елементарних вимог, що пізніше матиме вплив на продуктивність. Але найголовніше інше: у свиней доволі великий процент народжуються так звані «нутрики» (крипторхіди), в яких назовні опускається лише один сім’яник (другий залишається в черевній порожнині). Недобросовісні продавці молодняка, провівши часткову кастрацію, приховують від покупця, що тваринка з вадою — придбавши таку, матимете згодом неабиякі проблеми;
2. Щойно відлучене від свиноматки поросятко конче потребує ще певний час молока в своєму раціоні годівлі. Слід мати на увазі, що молоко свиноматок, на відміну від коров’ячого чи козячого, містить в своєму складі більше вуглеводів, тож перших 7–10 днів додавайте до корму ложечку-другу цукру — це сприятиме кращому апетитові і водночас буде профілактикою так званої «гіпоглікемії» — пониженому рівню цукру в крові — основною причиною захворювання і навіть загибелі поросят раннього віку.
3. Кастрацію кабанчика слід провести приблизно через 10–14 днів після того, як тваринка адаптується до нових умов утримання і звикне до режиму годівлі. Операцію повинен здійснювати дипломований спеціаліст з дотриманням вимог гігієни. Є просте правило: поважаючий себе ветфельдшер чи ветлікар не буде робити кастрації без обезболення.
4. Через 10–14 днів після кастрації (а якщо ви придбали льошку, то десь на 20-й день утримання) поросяті необхідно згодувати протиглистний препарат. Можна, звичайно, скористатися тим, що вам запропонують у ветеринарній аптеці, але краще придбайте в медичній 2 конволюти по 10 таблеток піперазину. Перші 10 згодуйте в старанно розтертому вигляді з невеликою кількістю будь-якої рідкої їжі (старанно перемішати!) на один раз, а через два дні — аналогічним чином наступні 10 пілюль. Ніякої дієти чи голодного режиму дотримуватися непотрібно. Піперазин — доволі ефективний засіб, який ніколи не супроводжується ускладненнями.
5. Як правило, свиней утримують в затемненому приміщенні і на сонці не вигулюють, тому їм дуже бракує вітаміну О. Придбайте в медичній аптеці пляшечку олійного (не спиртового!) розчину цього вітаміну і починаючи буквально з 4–5-го дня утримання додавайте щоденно по 5 крапель препарату до будь-якого корму. Це послужить профілактиці рахіту — при цій хворобі порося спочатку «падає» на задні ноги, а згодом у нього розвивається деформація усіх кінцівок.
6. В літні місяці обов’язково згодовуйте, починаючи з 60-денного віку, запарену подрібнену жалку кропиву або конюшину (можна суміш обох). Це важлива вітамінна добавка до раціону.
7. У віці 60–70 днів необхідно провести профілактичне щеплення від хвороби Тешена (нервовий параліч, смертність від якого сягає 75%, а в решті 20% випадків порося так і не стане на задні ноги). Процедуру повинен здійснити кваліфікований ветеринарний спеціаліст, якому ви довіряєте, вакциною українського виробництва з належним терміном придатності (продається у ветеринарних аптеках у фасовці 2–5 доз; для економії коштів слід скооперуватися зі сусідами; вакцина має бути використана повністю в день розгерметизації флакона).
8. Поросята, на жаль, через малорухливий спосіб життя доволі часто хворіють на запори, а з’ївши неналежно приготовану їжу — понос. Тому в господарстві слід мати в наявності 100–200 мл рицинової олії («касторове масло») і 10–20 таблеток фталазолу в дозі по 0,5 г. Рицинова олія придатна 2–3 роки, фталазол — 1–1,5 років (зберігати в темному, прохолодному сухому місці). Якщо у вашого поросяти запор — згодуйте йому до 100 мл рицинової олії, якщо понос — то двічі по 5 таблеток фталазолу (в розтертому вигляді) з інтервалом 8–12 годин.
9. Своєрідним «бичем» свинарства є інфекційна хвороба бешиха («рожа»). На щастя, на відміну від хвороби Тешена, вона піддається лікуванню антибіотиками, тому в господарстві слід мати про всяк випадок флакон біциліну-3 або біциліну-5, флакон стрептоміцину 1–2 г і ампулу 10 мл 0,5% розчину новокаїну. Придбайте відповідні препарати у медичній аптеці з належним строком придатності (не менше 1 рік), а у ветеринарній аптеці — одноразовий шприц з товстою голкою. Зберігайте все в сухому, темному, прохолодному місці. «Закон підлості» такий, що хвороба в 50% випадків проявляється у вихідний або святковий день — коли аптеки не працюють. Бешиха супроводжується підвищеною температурою, відмовою від їжі та червоними плямами на тілі. Для лікування мають бути застосовані вищеназвані препарати, але зробити ін’єкції повинен ветеринарний спеціаліст.
10. Більшість недуг свиней трапляються від недотримання вимог гігієни. Регулярно прибирайте приміщення, раз в місяць скроплюйте його хлорним або звичайним вапном і обмежуйте доступ до тварин посторонніх осіб, які мимоволі можуть стати джерелом інфекції.
11. Якщо ви придбали самочку («льошку») для відгодівлі і наступного забою, то у віці 4–5 місяців її необхідно скаструвати. Зробити це повинен кваліфікований спеціаліст, якому ви довіряєте, і з дотриманням вимог гігієни та обов’язкового обезболення. Ранньої кастрації свинок ніхто не проводить (це просто неможливо), тому вони продаються по нижчій ціні, ніж кабанчики; різниця буде вами затрачена на оплату відповідної операції.

Дехто відмовляється каструвати льошку — з метою економії затрат на операцію. Але приблизно у 20% випадків некастровані самки так і не приходять в охоту, але якщо цього не станеться, то кожних три тижні ваша свинка буде перегулювати, відмовлятися від їжі і втрачати вагу, так що врешті-решт ваша «економія» обернеться в 2–3 рази більшими втратами за рахунок недоотримання м’яса та сала…

Василь Гуменюк,
кандидат біологічних наук,
член правління Косівського РО «Просвіта».

Богдан ГЛІБЧУК,
голова Косівського РО «Просвіта»..

«Гуцульський край», №15, 14.04.2017 року