Василь Девдюк — майстер гуцульського різьблення та металірства

Таку назву має книга про народного майстра з Косівщини Василя Девдюка, яка нещодавно побачила світ в Івано-Франківському видавництві «Місто–НВ». Прикметно, що автором цієї ґрунтовної наукової розвідки теж є наш земляк — відомий дослідник новітніх традицій художнього дерева та металірства на Гуцульщині, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри методики образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, заступник директора Навчально-наукового Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Юсипчук. Сьогодні Юрій Володимирович — гість нашого часопису.

Юрій Володимирович Юсипчук — кандидат мистецтвознавства, захистив у ЛНАМ 2001 р. дисертацію на тему: «Школа Василя Девдюка і формування локальних традицій новітнього гуцульського деревообробництва та металірства кінця ХІХ–ХХ століть (Джерела, Типологія, Стилістика)», доцент кафедри декоративно-прикладного мистецтва, заступник директора Інституту мистецтв ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Член Національної спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

— Юрію Володимировичу, про що книга?

— Про любов гуцулів до прекрасного. Досліджуючи спадщину наших предків, завжди дивувався їхньому прагненню до прекрасного. Повсякденні вжиткові речі навіть найбідніших гуцулів — це витвори мистецтва. Запитував себе: «Для чого? Адже можна користуватися зброєю чи кухлем без оздоблення». І розумів, що наші предки мали генетичний потяг до прекрасного, бо жили серед розкішної природи, у гармонії з нею, були мудрими, творчими, винахідливими, — одним словом, гуцулами.

Орнаментні мотиви різьблених творів XVII — XIX століть були простими прадавніми знаками, солярними символами у вигляді кіл, кружалець, зірок, різноманітних хрестографем тощо. У новітню традицію оздоблення вони ч ввійшли лише частково із великими змінами та доповненнями, що значно утруднює їх ідентифікацію.

Василь Девдюк — один з найяскравіших представників цієї «касти» творців краси, засновник новітньої традиції оздоблення дерева та металу. На прикладі його професійного становлення ми можемо простежити, як формувалися традиції гуцульського деревообробництва та металірства. Безумовно, Василь Девдюк — непересічна особистість, засновник Косівської школи художнього металу й дерева кінця XIX початку XX століть. Його знали не лише на батьківщині, а й за кордоном…

— За кордоном любили гуцульське мистецтво?

— Так. Василь Девдюк мав багато міжнародних відзнак, перемог на конкурсах. Подивіться на його світлини, там чимало свідчень міждержавного визнання його мистецьких шедеврів. Силою таланту і великою кількістю нагород, одержаних на виставках, з ним могли зрівнятися лише Шкрібляки.

Василь Девдюк починав працювати як мосяжник, але з 1893 року і до останніх днів він віддався захопленню деревообробництвом, при цьому не залишаючи мосяжництва. Освіченість, широкий кругозір і тривала викладацька практика дозволили Василеві Девдюку стати новатором у декоруванні дерев’яних творів.

— Василь Девдюк був ще й викладачем?

— Аякже, його новаторські спрямування створили феномен Косівської школи металірства і деревообробництва. Майстерня-школа Девдюка у Старому Косові була своєрідним центром художньої обробки дерева і г металу. Тут навчали традиційної технології, давніх мотивів орнаменту, експериментувати і впроваджувати нові форми предметів і декору. Методика навчання Василя Девдюка вже в 1930-х роках стала класичною. Нею користувалися його перші випускники, які також навчали молодь. Вона була основою фахової дидактики із деревообробництва Косівського училища прикладного мистецтва (тепер — Інститут прикладного та декоративного мистецтва).

— Наскільки актуальними сьогодні є подібні дослідження?

— Сучасне мистецтвознавство України потребує новітньої форми сприймання історичної спадщини. Цього вимагають євроінтеграційні процеси, які передбачають збереження автентичних ознак кожної нації. Найвпливовішим репрезентантом у цьому процесі є культурна спадщина регіонів нашої держави.

Різьбярство та мосяжництво гуцулів належать до найбільш впізнаваних зразків мистецтва України. Тому знання їх історії і виокремлення технологічних засад таких ремесел є важливим для збереження цих видів українського мистецтва.

— Юрію Володимировичу, ми знаємо Вас не тільки як теоретика, а й як знаного майстра деревообробництва. Чи має Ваша наукова розвідка прикладне значення?

— Як викладач я розумію, наскільки важливо, щоб теоретичні надбання будь-якої науки мали практичне застосування. Тому поставив собі за мету створити посібник, який стане у нагоді як теоретикам, так і практикам деревообробництва та металірства.

Для цього я зосередив свою увагу на дослідженні основних технологічних характеристик виражальних засобів деревообробництва Гуцульщини, наприклад, контурного різьблення переважно одним долотцем, наколювання гострим предметом, вижолобування ямок півкруглим різцем і виконання глибокого контррельєфного різьблення. На жаль, більшість давніх технік (за винятком контурного різьблення) у новітній традиції гуцульського деревообробництва не знайшла впровадження, а тому сьогодні майже забута.

Також я описав ознаки мистецької традиції мосяжництва XVII — початку XIX століття на основі технології, асортименту виробів, їх тектоніки й декору. Зокрема орнаментальних мотивів, гравірованих на металевих предметах, було небагато — «ільчасте письмо», «руже» і «калачики». Новітня етномистецька традиція цієї галузі має більшу чисельність мотивів орнаментики, виникла в першій половині XIX століття і проіснувала до середини XX століття.

До речі, на Гуцульщині металірство часто доповнювало вироби з дерева, надаючи їм особливої шляхетності, а тому два ремесла часто поєднувалися в одних руках, в одній особі майстра.

— Для кого Ви писали цю книгу?

— Цей твір буде цікавим для всіх, хто є поціновувачем мистецтва Гуцульщини. Та особливо потрібним він буде для студентів і викладачів мистецьких вишів, мистецтвознавців. Уже маю кілька пропозицій від навчальних закладів України щодо презентацій видання.

— І насамкінець, хто допоміг Вам у виданні книжки «Василь Девдюк — майстер гуцульського різьблення та металірства»?

— Перш за все хочу подякувати ректору Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, професору Ігореві Цепенді, першому заступнику Міністра енергетики та вугільної промисловості України Галині Карп, начальнику управління культури, національностей і релігій Івано-Франківської ОДА Володимирові Федораку, кандидатові історичних наук, доцентові кафедри релігієзнавства, теології і культурології ПНУ ім. В.Стефаника Ігореві Ковалю, моїм колегам — докторам мистецтвознавства, професорам: науковому редактору Михайлові Станкевичу, рецензентам Олегові Боднару та Олені Никорак, а також літературному редакторові цього видання, доктору філологічних наук, професорові, завідувачу кафедри української літератури ПНУ ім. В.Стефаника Степанові Хоробу. Всі, хто бачив книгу, відзначають чудовий дизайн і художнє оформлення, за що хочу подякувати кандидатові мистецтвознавства Олександру Галеті.

Також до видання цієї книги активно долучилася кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики ПНУ ім. В.Стефаника Наталія Димніч. Унікальні архівні матеріали, які вдало проілюстрували наукову розвідку, я отримав від родини Девдюків, у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини та Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття та в інших народознавчих музеях Львівщини, Закарпаття, Чернівців.

Не можу оминути подякою видавництво «Місто–НВ», зокрема Івана Дячишина, та управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, за фінансової підтримки якого видано цю книгу.

— Що ж, дякуємо Вам за бесіду. Сподіваємося, що й інші Ваші наукові розвідки матимуть такі ж цікаві видання. Успіхів!

Назар Кравчук.

«Гуцульський край», №43, 4.11.2016 року

Share