Чи поділяться багаті ради з бідними?

250 тисяч гривень не вистачає для виплатити заборгованої (на 1 жовтня) заробітної плати працівникам десятьох сільських рад нашого району, зокрема, АкрешІрській потрібно 65 тисяч, Баня-Березівській — 45 тисяч, Лючківській — майже 30 тисяч. Якщо ці кошти не виплатять і борги нагромаджуватимуться, то до кінця року їхня сума досягне 600 тисяч.

Де знайти хоча би чверть мільйона гривень, міркували очільники місцевих рад на засіданні асоціації сільських і селищних голів Косівщини, яку очолює Старокутський сільський голова Григорій Лаврук. Прийшли на цю зустріч голова РДА Зеновій Томащук, його заступник Ярослав Бринський, заступник голови районної ради Володимир Петричук, начальник фінансового управління РДА Світлана Козак. Григорій Лаврук відразу ж повідомив колегам, що на останньому засіданні бюджетної комісії районної ради обговорювали це питання і підказали такий вихід — попросити 250 тисяч гривень у тих сільських рад, які отримали цього року великі надходження від акцизного збору з нафтопродуктів — п’ять відсотків від вартості кожного літра пального, проданого на заправках, розташованих на території цих рад.

За 9 місяців з початку цього року дві територіальні громади набили тугенькі мішечки «бензиновими» грошима: Смоднянська отримала 1 мільйон 209 тисяч фивень, а Стопчатівська — 1 мільйон 172 тисячі. Загалом цих коштів (від усіх заправок) за вказаний період надійшло 6 мільйонів 217 тисяч гривень.

Справа ніби проста: бідні попросять — багаті дадуть. Однак дадуть лише після того, якщо таке рішення на своїй сесії приймуть більшістю голосів депутати кожної (!) грошовитої сільської ради. Чи захочуть вони віддавати на зарплату чиновникам чужої ради власні кошти, які можна використати для потреб рідного села, передбачити складно.

Лунали пропозиції переглянути принцип розподілу акцизного збору, бо не в кожному населеному пункті є заправка. Наприклад, на всьому Берегівському кущі її немає, тамтешні жителі заправляються у Стопчатові або деінде. Однак такі питання вирішуються не у райцентрі, а на державному рівні.

Під час обговорення цієї теми було озвучено кілька очевидних для більшості присутніх проблем. Великі суми акцизного збору надходять лише від так званих брендових заправок, де і нафтопродукти якісніші, і облік ведуть сумлінніше. Інші заправки ніби й не живуть, а животіють. Хтось із присутніх на нараді, зауважив: якщо вирахувати суму зароблених такими АЗС коштів за рік (беручи за показник зібраний акцизний збір від кожного проданого літра пального), то виявиться, що власникам заправок не вистачає отриманих грошей навіть на зарплату операторам АЗС. Усі розуміють, що за цим криється продаж не облікованого пального без сплати у державну і місцеву скарбнички передбачених законом платежів.

Колишній податківець, а нині Вижньоберезівський сільський голова Микола Бодруг нагадав колегам про ще одне джерело фінансування місцевого бюджету — акцизний збір з тютюнових виробів, алкогольних і слабоалкогольних напоїв, якими інтенсивно торгують у кожному населеному пункті. «Якщо в середньому кожен курець викурює пачку сигарет на день, — поділився він з колегами своїми підрахунками, — то з найдешевшої пачки він сплачує 50 копійок акцизу. Отже, за рік тільки від однієї особи мало би надходити 150 грн. У селі, як мінімум, є 100 таких курців. Значить, за рік місцева рада мала би отримати 15 тисяч гривень цього збору лише від продажу сигарет. Я думаю, що у районі навряд чи є село, яке отримало 15 тисяч акцизу від продажу на своїй території усіх акцизних товарів разом узятих — тютюну, алкоголю, пива. Це колосальні резерви, які ми не використовуємо».

Присутні на засіданні голови місцевих рад вели мову і про те, що пошуки 250 тисяч гривень не вирішать проблему виплати заборгованої зарплати, а лише відтермінують її, адже фінансування з державного бюджету припинилося. Радам доводиться жити на ті кошти, які вдасться зібрати на місці — майже як у бородатому анекдоті про міліціонера, який не приходив по зарплату, бо думав: «Дали пістолет (у нашому випадку мова йде про печатку голови) — і викручуйся як можеш».

Зійшлися на тому, що треба задіювати усі джерела наповнення місцевого бюджету: акцизний збір, податок на землю і нерухоме майно та інші, і не покладати великих надій на разову фінансову ін’єкцію з чужого акцизного збору за пальне, яку невідомо ми ще й дадуть.

Запланували провести ряд кущових нарад з власниками крамниць, які продають тютюнові вироби та алкогольні напої, і одну спільну — з власниками АЗС чи їхніми представниками. На наради мають намір запросити представників фіскальних і правоохоронних органів, зокрема СБУ, представників районної влади, депутатів місцевих рад. Прагнуть спершу достукатися до свідомості підприємців, а не вдаватися до каральних акцій. Водночас вирішили звернутися до громадськості з проханням вимагати фіскальні чеки у продавців під час купівлі у магазинах цигарок, алкогольних і слабоалкогольних напоїв, пального на заправках. Мова йде саме про фіскальний (а не інший, який продавці друкують для власника — з метою внутрішнього обліку реалізованого товару).

Громадяни мають знати: якщо вони отримали фіскальний чек, значить, проданий товар обліковано згідно із чинним законодавством, податки з нього будуть сплачені, а місцева територіальна громада отримає свої законні платежі, які зможе спрямувати на вирішення нагальних проблем села чи міста.

Аліса Мудрицька
«Гуцульський край», №42, 28.10.2016 року