На ярмарок у Косів
Скоро-скоро буде світанок. Ідемо з гірського села на ярмарок у Косів. У дорозі красиво спостерігати, як народжується день.
Темна зоряна ніч повільно звиває свої чорні звої полотна, а на її місце сходить, наче з самого неба, хлопчик у солом’яному брилі і білій сорочці. З широкого пояса-ременя виймає він кресало й креше ним по небокраю. З-під кресала в нього сипляться зірочки-іскри. Вони все падають-падають униз.
А потім бачу: іскорки-дівчатка, взявшись за руки, витанцьовують у хороводі перші просвітки літнього дня. З їхнього вогнистого танцю червоною квіткою загоряється полум’я і горить воно над полями, горами, лісами, морями. З полум’я того у вигляді золотої кулі-палацу випливає на обрій світило-сонце, а ніч темна царство своє покидає. Вона воркотить-воркотить — і зникає.
І ось ми уже ярмаркуємо. Веселково виграють ранньою осінньою позолотою гуцульські килими, ліжники, рушники, кептарики й вишивані сорочки. Я весь поринаю у гаму звичних з дитинства звукових відчуттів і кольорових образів. Переді мною вироби з дерева: діжки, цебри, ложки, корита.
— Купіть. З найкращого дерева в нас, — каже сивуватий дід з яворівського присілка Никовата.
Він, мабуть, зневажає сірники: виймає кресало й губку, повільним помахом руки раз-по-раз креше. Чарівним півколом зірочки-іскринки доганяють одна одну, гойдаються, наче в колисці, й осідають у люльці. Від них люлька-файка загоряється і димить.
А на почорнілих ще від літніх дощів столиках — витвір людської душі й розуму — касетки. Цятковані різці барв граються з промінням полудневого сонця. Здається, наче цвітуть зеленаво-білі конвалії, дзвенять-співають голубі дзвіночки й повертають кожного з нас у чарівний світ свого дитинства.
Володимир Бойчук
Член НСЖУ
«Гуцульський край», №30, 5.08.2016 року
