На Косівщині відзначили День Героїв
29 травня в районі відбувся автопробіг з нагоди Дня Героїв. Організаторами заходу були політичні сили «Свобода», КУН, НРУ, ГО «Косівський Майдан», районне братство УПА, спілка АТО. Майже півсотні патріотів прийшли на цей захід, щоб вшанувати пам’ять борців за волю і незалежність України.
День Героїв — це свято величі духу українських вояків — борців за волю України і є символом незборимості української нації. Це свято покликане відродити в українців героїчний дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму. Цього року організатори вирішили відвідати маловідомі місця, пов’язані з іменами наших місцевих героїв.
Збір традиційно був на майдані Незалежності в Косові. Після отриманих настанов та інструкцій від працівників поліції всі дружно, колоною, вирушили до Москалівської церкви та могили вояків УПА. Після закінчення служби Божої отець-декан Роман Іванюлик помолився за душі загиблих наших героїв, поблагословив учасників автопробігу, закликав усіх присутніх долучитися до заходу та наголосив, що дуже добре, що такі акції відбуваються після Богослужіння і люди мають можливість взяти участь у Святій Літургії.
Далі колона рушила до Косівської ЗОШ №2, де встановлено меморіальну дошку загиблому в АТО Василеві Андрікжу. Там нас чекали його вдова з сином, директор школи, які спільно з учасниками автопробігу пом’янупи нашого захисника.
Кілька хвилин — і ми вже на вул. О.Кобилянської, біля пам’ятного хреста на місці страти націоналістів. Тут нас зустріли директор гімназії з учнями і дуже добре, що саме молодь долучається до таких заходів. Також повернули в гімназію — до каплиці на місці катівні КДБ і до пам’ятника Борцям за волю України. Помолились, поклали букети з живих квітів, послухали виступ Д.Гладуна, який розповів, що цей пам’ятник будували ще коли головою РДА був М.В.Цьок, про розкопки на території Косівської гімназії, про показові повішання наших земляків на місці, де тепер встановлено пам’ятний хрест, щоб залякати і відбити охоту спротиву совєцькому режиму.
Далі наша дорога прямує до курортного села Шешорів, до місця загибелі «Лебедя» з родиною і зв’язковою «Цвіркуна». Нас тут че-кала дочка «Лебедя» Марія Ткачук з онуками та родиною, вчителі Шешорівської школи С.П.Обушак та Л.М.Гудим’як з учнями. Ми тут були вперше, тому від побаченого аж дух захопило. Пам’ятний хрест встановили на місці, де був бункер, в якому переховувався «Лебедь».
Тепер він засипаний. Місце для криївки підібрали унікальне — обрив берега, внизу річка, збоку протікає потічок, який давав свіжу воду і служив заодно каналізацією, напроти — через річку — сільська рада, місце в центрі села, у ворога під носом. Але без зрадників і тут не обійшлося. Про життєвий шлях «Лебедя» розповіла його дочка Марія, а вірш, присвячений Герою, продекламувала депутат районної ради Ольга Гарасим’юк. Родина «Лебедя» хоче відновити криївку, прокласти туристичний маршрут, тому дала доручення присутнім на заході депутатам районної ради звернутися до сільського голови, щоб розглянули це питання на найближчій сесії. Шкода тільки, що ні сільського голови, ні жодного місцевого депутата не було на заході, щоб зразу з’ясувати все на місці. Користуючись можливістю, звертаємося до місцевої влади з проханням дати відповідь родині «Лебедя» чи та ділянка приватизована, чи ні, адже це прибережна смуга. Просимо також розглянути можливість прокласти дорогу чи громадську стежку, щоб не ходити людськими городами, слідкувати за станом благоустрою на пам’ятному місці, бо те, що ми побачили, бажає бути кращим.
Далі автоколона поїхала до Пістиня і зупинилася біля символічної могили Борцям за волю України. Тут до нас приєдналися голова районної ради П.Ванджурак і його заступник В.Петричук. М.Цьок у своєму виступі наголосив, що з нами в автопробігу беруть участь новітні бандерівці — воїни АТО Любомир Фокшей та Олег Фокшей, які вже понюхали пороху і продовжують боротьбу наших предків.
Наступна зупинка — в лісі, на місці знайдення архіву УПА. Невеличку екскурсію для всіх присутніх провели П.Ванджурак та голова районного братства УПА П.Підлетейчук. Тут ми зустріли багато відпочиваючих. Місце цікаве і облаштоване. І все би нічого, але під час нашої молитви люди збоку випивали спиртне. Районній владі бажано звернути на це увагу, бо не личить на такому пам’ятному місці вживати алкогольні напої.
А далі — найзагадковіше місце нашого маршруту: с.Микитинці, хрест на місці загибелі сотенного «Білого» та воїнів УПА. Проїхати до цього місця не було змоги, тому довелося іти пішки більше кілометра по лісу. Був час подумати про ті героїчні часи, уявити, в яких умовах відстоювали незалежність України наші попередники. Біля встановленого хреста побачили бункер. Він був останнім прихистком сотенного «Білого». І знову, якби не зрадник, то про це місце і до сьогодні ніхто б і не здогадався.
З Микитинців прямуємо до Хімчина, молимось на місці загибелі «Червоного» та його побратимів. Таких пам’ятних місць у Хімчині тільки П.Підлетейчук встановив і відновив п’ять. Після цього всі зібрались у центрі села біля пам’ятника воїнам УПА. Тут нас зустріла громада села на чолі з сільським головою В.Розвадовським. Слово для виступу мав голова РО ВО «Свобода» Роман Матейчук: «Ми відзначаємо День Героїв, коли Україною правлять фальшиві еліти. Ця влада лише маскується під українську, а на-справді навіть не наважилась назвати події на Сході війною, ховаючись за абревіатурою АТО. Ми маємо розуміти, що тут господарі ми. Ми маємо боронити нашу землю так само, як це робили наші герої. Хіба ця влада відстоює українські інтереси? Хіба вона зламала корупційно-олігархічну модель правління? Хіба вона виконала вимоги Майдану? Де справжня люстрація і деолігархізація? їх немає. Хіба змінювати закони для того, щоб президент отримав свого генерального прокурора, — є новою якістю влади?».
Роман Матейчук закликав українців бути мудрими і далекоглядними під час виборів, інакше збудувати могутню державу не вдасться. Вже 25 років Україна незалежна. Але ми ніяк не можемо отримати українську владу. Кожен раз на виборах народ обирає не тих поводирів. А це через те, що за оманливими гарними фразами люди часто не бачать істинної суті певних політиків. Тож будьмо далекоглядними і стараймося зробити зрячими інших. Інакше Україну нам не побудувати.
Наступна зупинка — місце поховання «Діброви» — Миколи Порчука в с.Вербовці. Він був жителем с.Рожнова, стрільцем боївки «Соломона». Про його життєвий шлях усім присутнім розповіла жителька с.Вербовця Параска Іванівна Курендаш, яка досліджує героїчні сторінки трьох сіл: Вербовця, Старого Косова і Смодної.
Параска Іванівна привела нас до місця загибелі «Вишні» Олени Михнюк, районового провідника українського товариства Червоного Хреста, яка була нагороджена Срібним Хрестом Бойової Заслуги. Це одна з найвищих нагород Української Повстанської Армії.
Наступна зупинка — пам’ятник Борцям за волю України у Вербовці. Тут нас зустрічають аж два сільські голови — І.Павлюк (колишній), за каденції якого відкривали цей пам’ятник, і теперішній голова — І.Сусак, батько нашої славної Андріани Сусак — Народного Героя України. І.Сусак розповів, що його батько, тобто дід Андріани, також воював за незалежність України і його
прізвище викарбуване на пам’ятнику. Як бачимо, гени своє роблять.
На завершення всі дружно поїхали в Черганівку — до місця спочинку загиблого в АТО Олексія Лепкалюка. Тут нас чекав син О.Лепкалюка з родиною, який брав участь в автопробігу, а також Черганівський сільський голова М.Яремин. Помолились, згадали добрим словом, провели паралелі між минулим і сьогоденням і зрозуміли: всі ці смерті не повинні бути даремними, ми повинні і надалі боротись за зміни у нашій державі.
А завершили автопробіг біля пам’ятника Т.Г.Шевченку в Косові виконанням Гімну України.
Хочеться подякувати всім, хто взяв участь у відзначенні Дня Героїв, хто чекав, зустрічав і дарував добре слово. Прикро, що так мало було депутатів районної і сільських рад. Дивно, але від РДА не було жодного представника, хоча ще минулого року З.Томащук видавав офіційне розпорядження про відзначення цього свята. Зате на 8–9 травня все на найвищому рівні проходить.
Бісмарк писав, що окупант зі зброєю в руках приходить тільки на ті терени, де програють вчитель і священик. Не даймося, не програймо, не шукаймо, хто більший націоналіст, як це робить Богдан Чепига, а робім кожен свою справу якнайкраще і тоді можна буде сподіватися на успіх і поступ уперед. І не відзначаймо День Героїв, як день скорботи. Це свято нашої всенародної перемоги. Свято гордості за наше історичне минуле.
Свято героїв — це свято, яке має відзначатися на загальнодержавному рівні, а не лише локально, в окремих частинах України чи окремих патріотичних середовищах. У цей день згадуємо, вшановуємо і вчимося на життєвих подвигах тих, хто здобував незалежність і велич Української держави. День Героїв має стати загальнонаціональним державним святом! Але чи здатна це зробити теперішня влада?
Прес-служба Косівської РО ВО «Свобода».
