Воїни-афганці з села Тюдова

З історії афганської війни 1979–1989р.р

Після другої світової війни Афганістан залишався однією з найбільш відсталих держав світу. Пануючий у країні напівфеодальний режим перешкоджав прогресу країни.

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років у зв’язку із скороченням зовнішньої допомоги, яку раніше Афганістан отримував як від Сполучених Штатів Америки, так і від Радянського союзу, у країні розпочалася глибока внутрішня криза.

17 липня 1973 р. в Афганістані стався державний заколот. Монархію було скинуто, проголошено республіку. До влади прийшов уряд М. Дуда, який розширив позиції державного сектора в економіці, ухвалив закон про земельну реформу. Курс на неприєднання і незалежність країни було зафіксовано у конституції 1977 р., що затвердила у країні президентське правління.

В опозиції до уряду М. Дуда стала Народно-демократична партія Афганістану, яка спиралася на підтримку СРСР. Партія розкололася на дві великі фракції. Керівником фракції «Хальк» («Народ») був Нур Муха мед Таракі, син заможного селянина, який став службовцем і пробував свої сили у поезії. Бабрак Кармаль, кабульський аристократ, пов’язаний з королівською сім’єю (Кармаль — псевдонім із зазначенням «друг робітників»), заснував газету «Парчам» («Прапор»), назва якої перейшла на назву фракції. Третій партійний керівник Хафізулла Амін, який здобув освіту у США, належав до фракції «Тальк».

27 квітня 1978 p. НДПА здійснила державний заколот спираючись на вірні військові частини. Президента країни М. Дауда змовники стратили. 30 квітня Таракі став новим президентом країни, а Бабрак Кармаль — віце-президентом. Державний заколот 27 квітня 1978 p., названий його організаторами “квітневою революцією”, став початком повороту мусульманської країни до соціалізму.

Основна маса населення не прийняла нового режиму, який почав провадити радикальні реформи (націоналізацію промислових підприємств, роздачу землі селянам) без урахування економічної відсталості, релігійної свідомості, традицій і звичаїв народу. Однак він був всебічно підтриманий радянським керівництвом, яке бачило в Афганістані нову сферу свого впливу.

Між тим, ворожнеча фракцій “Хальк” і “Парчам” не припинялася й посилювала нестабільність у країні. Політика кабульського режиму призвела до того, що велетенський потік біженців (приблизно 5 млн чол.) залишив рідні місця у пошуках притулку в Пакистані й Ірані. У Пакистані на кошти Заходу було створено понад 100 таборів біженців. У них для подальшої боротьби в Афганістані готувалися військові формування з моджахедів (“борців за віру”), які належали до різних релігійних груп і боролися між собою. Моджахеди, що сповідували іслам шиїтського спрямування, базувалися в Ірані, отримуючи допомогу від цієї країни.

У вересні 1979 р. керівник НДПА і Революційної ради Н. Таракі був скинутий і страчений його суперником X. Аміном, після чого була розгорнута кампанія переслідування прихильників Таракі. До внутрішніх справ Афганістану грубо втрутився Радянський Союз: 27 грудня 1979 р. за рішенням Політбюро ЦК КПРС на чолі з Л. Брежнєвим до Кабула увійшли радянські війська, президентський палац був оточений і взятий штурмом, Амін вбитий, а на чолі НДПА і Революційної ради став ще донедавна посол ДРА у Чехословаччині Б. Кармаль.

Введення радянських військ до Афганістану призвело до розгортання руху опору афганського народу, який потім переріс у кровопролитну громадянську війну, що не припиняється і в наші дні.

Із нашого села троє чоловік проходили військову службу в Афганістані, а якщо брати до уваги випускників Тюдівської школи, то їх було п’ятеро. Це Поляк Іван Ілліч, Дутчук Володимир Маркович, Слюсарчук Сава Федорович з Тюдова та Шпинтюк Іван Васильович і Калинич Василь з Великого Ріжна.

Воїни-афганці з села Тюдова

Поляк Іван Ілліч.

Народився 9 червня 1968 року в с. Тюдові. В 1985 році закінчив Тюдівську середню школу, а в 1986 році — Коломийську школу ДОСААФ. 16 жовтня 1986 року Іван Ілліч був призваний до лав Радянської Армії. Почав нести військову службу у Вірменії, у місті Кіровокані, де готували солдатів до служби в Афганістані. Прослужив тут три місяці в автомобільній роті. Від 2 лютого 1987 року розпочав службу в ДРА. Служив в 122 мотострілковому полку, третьому батальйоні охорони, сьомій роті, в третьому взводі, в місті Хайратоні. Займав посаду старшого стрілка, а через 2 місяці — старшого водія роти. Цілодобово, через кожні 2 години возив командира роти перевіряти боєготовність застав. Головне завдання роти було: охороняти 60-ти кілометрову трасу трубопроводів, по яких доставляли нафту і солярку до Кабула. Ця траса була від Хайратона до Ташкургана. Під час служби Іван Ілліч побував у багатьох точках Афганістану. В 1987 р. супроводжував туди і назад баржу з Хайратона до Шир хана по р. Амудар’ї. патрулював з Ташкургана через Айбах, Поліхумрі, Баклани до Кундуза зеленку. Прослужив в Афганістані 2 роки і 12 днів. Нагороджений ручним годинником, подяками, грамотами, ювілейними медалями. Додому повернувся 20 лютого 1989 року. У 1995 році закінчив факультет фізичного виховання Кам’янець-Подільського педінституту ім. Задонського в працює вчителем фізкультури Тюдівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Дутчук Володимир Маркович.

Народився 5 липня 1961 року в с. Тюдові. В 1976 році закінчив Тюдівську восьмирічну школу, а в 1979 році — Івано-Франківський технікум фізкультури.

2 листопада 1979 року призвали до лав Радянської Армії. Шість місяців служив в Житомирі, чотири місяці в Ужгороді, а потім на полігоні «Мари» у Туркменії проходив підготовку 45 днів до Афганістану. У листопаді 1980 р. перейшли кордон в районі річки Амудар’я, дійшли до Баграма і там поселилися. Добиралися туди на бойових установках ЗСУ 23-4. Володимир весь час був командиром цієї установки. Був у семи рейдах, різних військових операціях. 22 грудня 1981 р. був демобілізований.

Нагороджений медаллю «За відвагу» — 1981 р., «Воїну-інтернаціоналісту» — 1989 р., ювілейною медаллю та грамотою у 1988 р.

Слюсарчук Сава Федорович.

Народився 5 січня 1969 р. в с. Тюдові. У 1984 р. закінчив Тюдівську восьмирічну школу і продовжив навчання в Кутському СПТУ №36. Одержав спеціальність водія та тракториста. Проходив службу в ДРА в льотних військах, спочатку в Кундузі, три місяці, а потім в долині смерті провінції Пумхумрі, де прослужив 8 місяців. Був водієм. Возив льотчиків і техніків. Аеродром знаходився на відстані 10 кілометрів. Бували випадки, що машину по дорозі обстрілювали, були вбиті, поранені.

Нагороджений медаллю «Від вдячного афганського народу».

Всіх, хто проходив службу в Афганістані, називали тоді «воїни-інтернаціоналісти».