Інтерв’ю з Назаром Розлуцьким
Жити і продуктивно використовувати кожну мить. Мандрувати, щоранку зустрічати світанки в інших містах, писати вірші, влаштовувати «літературники», захищати наукові праці… Допоки війна не постукає в двері. І ось ти вже збираєш речі : берці, бинти, книги, аптечку та настанови друзів. Вкотре переслуховуєш «Ніхто крім нас» Сашка Положинського та «Меч Арея» Сергія Василюка. Ці слова близькі, а вже скоро стануть і рідними. Все зміниться, попереду лише довга дорога і роздуми про «завтра».
Він ніколи не був пересічним громадянином. Завжди усміхнений та життєрадісний, цей вар’ят (в хорошому сенсі цього слова) об’їздив Україну автостопом лише за місяць, талановитий поет та історик, громадський та культурний діяч… Список можна продовжувати, але не будемо перетворювати інтерв’ю на хвалебну оду, не сьогодні. На порядку денному інше. Війна на Сході, або ж як воно зі зручного крісла музейного працівника потрапити в епіцентр бойових дій. Саме про це ми і говоритимемо з новоспеченим зв’язківцем та моїм хорошим знайомим – Назаром Розлуцьким.
Повертаючись з Майдану, люди пахли димом та бензином. Це був своєрідний запах свободи, запах героїзму. Чим же, на твою думку, пахне війна на Сході?
В першу чергу потом, бо це ознака терпіння. На війні 95% часу займає побут: дрова, кухня, утеплення, наряди, тощо. І це все треба якось пережити, день за днем. Багатьох така буденність пригнічує сильніше, ніж бойові діі. Останні займають лише кілька відсотків часу. А ще — відносно нечасто є можливість помитися. Тому саме так. Димом також, адже вогонь — незмінний супутник солдата.
Для мене особисто ця війна ще позначена запахом степових вітрів, адже бойові діі ведуться на степовому Донбасі.
Що зазвичай сниться? Який найдивніший сон пригадуєш.
Не здивую оригінальністю: переважно сняться дівчата, набагато частіше, аніж у цивільному житті. Найдивніший сон — як нашу батарею з якогось дива відправили миротворцями в Конго. Чого так — не знаю.
Чи є у тебе час на читання? Яку останню книгу прочитав? Що читаєш зараз?
Специфіка моіх обовязків (а я звязківець) передбачає довготривале знаходження на посту при відносно малій зайнятості. Так що, часу на читання в мене вистачає і я користуюся такою нагодою — перечитав уже близько півтора десятка книжок, в тому числі і Новий Завіт. Останніми прочитав романи Єшкілєва “Шлях Богомола” та “Імператор повені”. Обидва зацікавили, хоча епічний перший сподобався більше, аніж комічний другий. Тепер взявся перечитувати новели Стефаника.
Ось ти науковець, історик. Здавалося б, сидіти вдома, писати дисертації, книги, наукові роботи. Чому стільки розумних людей зараз воює на Донбасі?
Просто розумні люди розуміють, що якщо не зупинити зараз цю навалу, врешті, всі їхні інтелектуальні чи наукові досягнення обезціняться і не матимуть жодного значення. Як би це пафосно не звучало, я тут воюю в тому числі і за свої наукові здобутки і за свою наукову кар’єру.
“Коли пиходить смерть культури — настіє культура смерті”.Чи погоджуєшся ти з цим висловлюванням? Чи може колосальний занепад культури бути однією із першопричин війни?
Не може бути, а лише так і є : занепад культури є першочерговою причиною війни. Це дуже добре помітно на наших противниках — російсько-терористичних військах, яким абсолютно чужі будь-які культурні цінності, в тому числі й ті, що були створені кращими представниками їхнього народу. Будь-яка об’єктивна даність, також і війна починається передусім з людських голів. А це вже культурологія.
Що ж до вислову Шпенглера, то тут можна трактувати його по-різному. Правильним є лише одне: все, що повязане з діяльністю людини — це культура (не в сенсі, що все воно цивілізоване чи духовне, а все проходить через людські голови). Тому смерті культури не може бути впринципі. Навіть антикультура (потворна попса чи кітч) — теж прояв культури, тільки зі знаком мінус.
І знову сонце напророчить весну,
В круговороті буде вороття.
Коли впаду я… я тоді воскресну,
Бо смерть в бою – це тяга до життя.
У тебе є такі прекрасні рядки з поезії. Скажи, твої вірші — це завжди віддзеркалення твоєї сутності?
Ну, я стараюся писати про те, що мені або близьке особисто, або через якісь рефлексії і відчуття. На замовлення писати якось не комільфо і таких спроб не було вже давно. Через те, в широкому сенсі так і є — це віддзеркалення моєі сутності, якщо не особистої, то трансцедентної.
За часів світових воєн досить популярним явищем серед письменників були поїздки на фронт з метою інспірування(надихання)? Чи дала тобі ця війна якесь творче натхнення? Можливо ти, як безпосередній учасник, пишеш вірші про війну, або ж у планах навіть книга?
Передусім я ішов сюди, щоб допомагати воювати, а не щоб писати. Цільного тексту за моїми помійськими мотивами досі немає. Однак, я усвідомлюю, що цей досвід і враження безумовно будуть впливати на моє творче життя. Конкретних планів і задумок щодо цього не маю поки. Але веду щоденник, щоб не забути особливі деталі.
Чого нам не вистачає для перемоги?
У нас є усе необхідне для перемоги і цього разу вона буде за нами. Треба озброїтися терпінням, робити свою роботу якісно і вимагати цього від інших — не більше, але й не менше.
