У торбі волочу — торгую, як хочу
Косів безумовно місто колоритне. Коли людина чує, що ти з Косова, відразу ж у відповідь: «А-а-а-а, так у вас же ж там базар!». Навіть не уявляєте на скільки цей базар — базар! Тут і вишиванки, і хустки, і вироби з бісеру, зноманітні прикраси, дерев’яні сувеніри, глиняні сопілки тощо. Туристи уявляють ринок, як щось барвисте, нетипове і геть автентичне. Одним словом — а-ля «Сорочинський ярмарок». Та особливість Косівського ринку от в чому: тут в одного продавця можна купити і мешти, і оселедець одночасно.
Косівський ринок настільки суворий, що для нього не існує понять продовольчі та непродовольчі товари. Тут від вишиванки до ковбаски один крок. А якщо бути точнішим, то присяд. Зголоднів — присів — ковбаси поїв. Тут можна гасло на вході карбувати: «Усе найкраще у вас під ногами!». Малосольні огірки, білі гриби (припорошені сірим порохом), домашня ковбаса (настільки домашня, що супроводжує її цілий табун домашніх мух, які так не хочуть відпускати свою рідненьку), хліб випечений на дровах без упакування прямо біля самісінької проїжджої частини, «свіженька» сметана, яку, до речі, бабусі дають куштувати… чого тільки немає у картатих торбах літніх продавчинь.
Такі продукти цілком заслуговують на звання «готов до вживання». Запечене на сонці сальце, розкинуте на свіжішій за нього газеті, патрана курка (майже варена від того ж таки сонця), ну і молоко кип’ятити вже не доведеться. Гуцули давно винайшли розігрів мем (а що ти знаєш про термальну обробку?). Деякі продукти настільки запилючені, що складається враження, наче вони впали, їх підняли і гайда в оборот. У цьому випадку для торговців єдине правило: «Що впало, те не пропало». Домашні продукти коштують значно дешевше, набагато корисніші, але купувати їх можуть лише люди спраглі до ризику. Це свого роду харчова рулетка: виграв — смакова насолода, програв — харчове отруєння.
Косівський базар (відео)
А тепер уявіть: хліб без упакування, і ковбаса теж, а тут такий неочікуваний момент — раз і жінка без фартуха чхнула. От вам і «Будьте здорові!». У той час, коли торгівля під ногами набирає обертів, чотирилапі брати наші менші також не опускають можливості прогулятися наземним ринком. Спитаєте звідки епідемія сальмонельозу? На перший погляд може здатися, що всі тут такі великодушні і щедрі: пропонують найсмачніше, рекомендують найсвіжіше, знижки обіцяють, майже всі свої кулінарні витвори дають куштувати. Ну не базар, а дегустаційний пункт якийсь. Та варто вам лише спитати чому хліб не загорнутий, а курка на землі, — не в холодильнику, то шквал обурень і лайливих слів вам забезпечений. Тому, якщо маєте намір вести розслідування порушень — озбройтесь часником, іконою і свяченою водою.
Раптом вбереже від небажаного прокльону, злого ока чи плювка в обличчя. Не намагайтесь запитати, чи можна так торгувати і чи не карають їх за таку антисанітарію. Відповідь у всіх одна і та ж: ЯК ХОЧУ, ТАК ТОРГУЮ! Якщо вас кортить дізнатись чи не шкідлива пилюка, що летить від автівок і осідає на продукти, то я відповім словами продавчині: «Сама виросла в пилюці, і тобі нічо не буде! Але майбутнього в тебе нема і взагалі будь ти проклята!». Ну з брудним хлібом то вже точно майбутнього ніякого… хіба що в білій палаті. Поцікавтесь чи раптом не впливає сонце на якість м’яса, у відповідь зовсім не відповідь, а лише маса запитань: «А ти хто така? Ти що, з санепідемстанції? Хто тебе прислав? Яке тобі до цього діло?». Ну якщо я купую товар, то, напевно, таки маю право знати.
Можна сприйняти позицію кожного, але далеко не крамара-нападника, який от-от готовий роздерти тебе кігтями за зайве запитання. Як би не хотів поспівчувати бідним людям, котрі намагаються заробити копійчину — не виходить. Стає просто страшно. Обплюють, вилають, проклянуть. Як компроміс, косів’яни одностайно притримуються думки: аби свіжим смакувати, свою худобу треба мати!
Марина Пітиляк,
студентка факультету журналістики ЛНУ їм. І. Франка.
«Гуцульський край», №31, 31.07.2015 року
