Шість місяців у зоні АТО

Юрій Ярославович Іванчук з Косова — доброволець. Служив у двох батальйонах. Перебував у зоні проведення антитерористичної операції близько шести місяців… Нещодавно зустрілась з ним і записала інтерв’ю.

— Скажіть, будь ласка, що підштовхнуло Вас піти добровольцем в зону АТО?

— Перш за все — це любов до України і патріотизм. Важливо розуміти, що саме ми повинні відстояти ідею єдиної України. Прикро, що не так багато справжніх патріотів, тих, хто готовий піти захищати Вітчизну за покликом свого серця.

— У Вас була попередня військова підготовка?

— Ні. Я взагалі в армії не служив. Проте у нас були військові навчання близько півтора місяця. Зокрема, навчали основам рукопашного бою, вчили діяти у складі відділення, проходили вогневу підготовку та практичні стрільби із автоматів, снайперських гвинтівок, ручних і великокаліберних кулеметів, кидати наступальні та оборонні гранати. Після навчання, в травні минулого року, ми прибули в зону АТО, якраз коли захоплювали Слов’янськ та Краматорськ.

— Розкажіть про свій батальйон. Які відносини були із командуванням?

— Я служив у 1-му резервному батальйоні імені Сергія Кульчицького. Загалом нас було близько 230 добровольців. Відносини із командирами були цілком задовільні. Прикро, що наше командування з нами не повернулося. Нас вів генерал Сергій Кульчицький, який трагічно загинув у зоні бойових дій 29 травня минулого року. Також я служив у батальйоні МВС «Київ–2» звідки повернувся додому вкінці квітня цього року.

— В яких умовах Ви перебували на фронті? Чи забезпечували всім необхідним для проживання?

— Відверто кажучи, забезпечували нас по-різному, а в основному це була волонтерська допомога. Держава також надавала дещо, проте сказати щоб від «А» до «Я», то такого не було. Тому загалом допомагали волонтери.

— Яку саме Ви отримували волонтерську допомогу?

— Ми не отримували матеріальну допомогу, тобто в плані грошей. Здебільшого — одяг, цигарки, їжа, амуніція та інші речі першої необхідності. Тому ми були практично повністю забезпечені.

— Розкажіть про армійське забезпечення. Чи вистачало Вам зброї та бронетехніки?

— Не можу сказати, що озброєння було жахливим, адже зброї нам вистачало. Однак бронетехніки взагалі не було, і бронежилети нам теж надавали волонтери.

— Що Вам найбільше запам’яталося?

— Запам’яталося все. Адже таке важко забути. Завжди буду пам’ятати нашого серйозного, сильного, мужнього та відповідального генерала, який завжди давав потрібні настанови. Також запам’яталися військові навчання та служба в батальйоні. Проте в кожного індивідуальні спогади.

— Що, на Вашу думку, повинна зробити влада для припинення війни на Сході?

— Така влада як у нас зараз, взагалі повинна зникнути. Якщо ні, то зникнуть самі люди. Якщо при нинішній владі багато людей вже загинуло, то без кардинальних змін їх число зростатиме.

— І наостанок, що Ви побажаєте читачам часопису?

— Нехай роблять Україну українською, а не проросійською, адже це найголовніше.

Розмову вела Іванна РИБАКОНИК.

«Гуцульський край», №30, 24.07.2015 року