«Гуцулляндія» Романа Печижака: сім років потому

Представляти на «Kosivart» фотохудожника Романа Печижака, гадаю, нема жодної потреби: це ім’я добре відоме всім відвідувачам сайту і, очевидно, не тільки їм. Віртуальний світ фотомистецтва настільки надійно опанував попит найширшого загалу, що дедалі частіше лунають голоси про доцільність припинення випуску не лише класичних фотоматеріалів, але й типографського тиражування сюжетів: навіщо, мовляв, витрачати фарбу і папір, якщо практично всі мають цифрові фоторамки, ноут- і нетбуки, смартфони з безконечною пам’яттю і т.д.

Думка, слід сказати, куца й однобока. Те, що надруковане на папері, − це зовсім не тотожність електронному зображенню. Попри гучні заяви і рекламу, тривалість життя віртуальної зорової інформації коротка і непевна. Скажіть, наприклад, чи є у вас змога прочитати 3,5-дюймову дискету, не кажучи вже про гнучкий флоппі-диск середини 90-х років? Отож-бо: минуло «якихось» 20 років, а труднощі з відтворенням зображення вже існують. Не факт, до речі, що на архаїчній (вже!) дискеті інформація збереглася якісно і цілісно…

Надруковане на папері – справа зовсім інша. Нікого особливо не дивує, що в архівах та бібліотеках кожен бажаючий може ознайомитися з ілюстраціями 200-річної (і більше!) давнини, а сотні (якщо не тисячі) колекціонерів щонеділі обмінюються раритетними листівками, наприклад, фотографа М.Сенковського, котрим щонайменше 75 років!

З огляду на це хочеться поговорити про набір високоякісних поштових листівок Романа Печижака під назвою «Ukrainian Carpathians ГУЦУЛЛЯНДІЯ», випущених вже далекого 2007-го.16 кольорових сюжетів з видами Карпатських гір надруковано на цупкому глянцевому напівкартоні (причому на звороті дублюється чорно-білий силует лицьового зображення), зібрано в обгортковий комплект з іще трьома повноцінними пейзажами і все це доповнено короткою інформацією на українській, німецькій та англійській мовах. Приємний сувенір як для гостей, так і місцевих жителів; нема сумніву, що через півстоліття, якщо цей грішний світ не згорить у полум’ї ядерної війни, комплект листівок будуть розшукувати так само, як нині раритети М.Сенковського!

Той, у кого названий комплект листів є, читати тут написане, навряд чи буде; невідомо також, чи зацікавить думка про його працю і автора збірки – Романа Печижака. Як фотоаматор (хоч і з понад 50-літнім стажем), не стану обговорювати достоїнства композицій листівок, кольоропередання, спецефекти, якість поліграфії і т.п. – вони бездоганні. Торкнуся лише сюжетної тематики й супровідної інформації, бо тут поговорити є про що.

Усі листівки серії є загальними пейзажами й лише окремі з них мають акцентуючі деталі на передньому плані. Людей на сюжетах нема, лише на задній обкладинці фігурує випадковий турист – явно не гуцул, і на внутрішній обкладинці зафіксовані три корови. В принципі все вірно: назва добірки «Гуцулляндія» − себто в перекладі з німецької «Країна гуцулів», а не гуцули як етнос. Хоча, як на мене, вартувало вмістити хоча б один-два сюжети саме з гуцулами – тоді їхня «Ляндія» була б представлена і повніше, і колоритніше.

Так вже повелося, що з бігом часу художня чи поштова листівка із зображенням стає не лише цікавим малюнком, але й своєрідним юридичним документом епохи, коли зображення зафіксоване. Виходячи з цього, дуже важливо (якщо це фотографія) вказувати дату (або хоча місяць та рік) фотографування. Рік друку листівки (2007) – це інформація дуже приблизна; зрозуміло, що фотофіксація сюжету відбулася набагато раніше.

Інша важлива документальна інформація на звороті фотолистівок є зазначення точного місця фотографування. Пейзажі (не кажучи вже про будівлі, огорожі та інші артефакти) мають властивість змінюватися, нерідко до невпізнання з ходом часу.

Тому підписи загального плану (як ось на всіх наведених тут сюжетах), доречні на виставках чи конкурсах, через 10-15 років (коли й автор сам забуде про час та місце фотографування) перетворяться в неінформативний спіч, нездатний уточнити, де, коли і що саме було фотографовано. А що це осінь (дощ, туман, струмок і т.п.) зрозуміло кожному з першого ж погляду на листівку.

Надруковане – це як народжене; будь-які поправки можливі лише дуже умовно, і строго кажучи, нереальні. Тому все вищесказане стосується не вже зробленого, а того, як подібне вартувало б здійснювати у майбутньому. Бо я переконаний: хоча друк будь-чого нині є справою нелегкою (і організаційно, і фінансово), автор не зупиниться на першій серії «Гуцулляндії» й правильно зробить.

Не заперечуючи права автора на художнє осмислення сюжету (як ось «Карпатські Луки»), закликаю в майбутньому все-таки вказати (хоча би в дужках) інформацію про час та місце фотографування. Колись на цих «луках» побудують п’ятизірковий готель, ресторан, турбазу чи яку іншу оказію, а первинний вигляд місцини залишиться на оцій листівці. Потомки зможуть оцінити: так було, а ось так постало.

Кожен фотохудожник – це ще й документаліст. Закликаю усіх, хто фотографує (а тепер це роблять усі!) на додачу до цифровика (на плівку зараз, на жаль, вже ніхто не знімає…) придбати ручку і блокнот. Мудрі нинішні апарати фіксують дату і точний час фотографування, а ось вказати місце фіксації ще не вміють – це повинен зробити їхній власник. Пізніше, редагуючи сюжети, не полінуйтесь занотувати на одному з серійних знімків місце, яке ви зняли.

Ніхто не знає істинну вартість зафіксованої ним миті. Нерідко буває так, що випадково знятий сюжет в силу своєї неповторності (час ми ще не навчилися повертати назад!) перетворюється на дуже цінний раритет.

Василь ГУМЕНЮК
с.Яворів
huwaswas@i.ua

Share