Про «Кедрове Божелісся» замовмо слово
Ще не було епохи для поетів…
Ліна Костенко
Сльотаве карпатське літо 2014-го терпко асоціюється зі сльозами матерів, дружин, дітей і кожного українця за полеглими героями в зоні АТО Донеччини, де озброєні за останнім словом техніки («придбали на базарах») загони «ополченців» (чи не точніше буде сказати «ополчеченців»?) намагаються облаштувати федеральний округ «новороссию», а їм чинить опір по-суті знищена колишньою відвертою аґентурною верхівкою українська армія, що фактично організується, як кажуть, «на марші». Мовили у давнину, що коли говорять гармати, тоді музи мовчать – ніби не час до замирення балакати про красне письменство, якщо думки кожного зосереджені на спритно нав’язаній нам війні – і ким? Та ж «братом»! Таким, щоправда, який вимотував нам душу понад триста років…
Життя, однак, спростовує фомулу про взаємини «гармат і муз»: поети й письменники не мають право на мовчання, коли на полі бою вирішується доля країни, і це підтверджується численними фактами з нинішньої ситуації. Інша справа, що ніжний ліризм художньої літератури в такий час поступається суворій правді, патріотичному настрою, закликам до пильності й зневазі до байдужості.
Але як бути з лірикою і ніжністю, оспівуванням рідного краю? Зокрема в тих випадках, коли книга такої тематики з’являється синхронно з настанням буремних днів? Ох, далеко не кожен живе за принципом великого Ґьоте «Лиш той життя достоєн і свободи, // Хто кожен день іде за них у бій!»
Доречно нагадати, що появі кожної книжки передує тривала праця митця над рукописом (це роки, іноді навіть до десятиліть!), згодом технічне верстання, пошук коштів на друк і видавництва, яке згодиться опублікувати твір, художника-оформлювача, а врешті-решт тиражування в друкарні, з якою теж необхідно укласти відповідну угоду й лише після цього книгу може взяти до рук кожен бажаючий. Таким чином від авторського задуму до появи друкованої книги минає в кращому випадку 2-3 роки, а заглянути в майбутнє навіть на такий відносно короткий строк ніхто з людей нездатний, якщо говорити про дуже реальний розвиток подій там, «за горизонтом».
Наприкінці вересня 2013-го року була підписана до друку книга нашої видатної землячки – уродженці села Розтоки – Марії Влад (втім, навіщо це кажу? Важко уявити, що хтось на Косівщині не знає поета і прозаїка Марії Влад!). Сталося так, що перша презентація чергової «дитини» письменниці (кінець листопада того ж року) відбулася у Косівській центральній районній бібліотеці на засіданні клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка.
Свою нову книгу Марія Влад назвала «Кедрове Божелісся».
А в цю пору на Майдані в Києві закипала Революція Гідності. Мине кілька днів, і з’являться перші покалічені й заарештовані з тих, хто хоче до Європу, а не в «Тайожний союз».
Наступна презентація «Божелісся» відбулася у Верховині. Про це докладно розповіла Людмила Зузяк.
В Україні наступала холодна і тривожна зима.
Але на Київському Майдані температура піднімалася ще вище, запалюючи реґіональні «майдани» і поступово залучаючи до спротиву всю територію Держави – включно з Кримом (хто міг передбачити, що через пару місяців наш півострів цинічно захопить отой ненажерливий «брат»?!)
«Кедрове Божелісся» опинилося наче поза простром і часом – тобто їхніми суворими викликами.
«Моліться, дорогі читачі, аби ця книжка була корисною людям» − пише на завершення «Кедрового Божелісся» шановна Автор.
У книзі нема мови про Майдан і Революцію Гідності.
Але є розповідь про останнього окружного провідника ОУН Гуцульщини, сотника «Сірого», котрий героїчно загинув біля Коломиї 30 листопада 1951-го року.
«Сірий» − Іван Кулик – був родом (важко навіть уявити!) з Донбасу!
Саме про нього і його побратимів з УПА властиво розпочинається «Кедрове Божелісся» оповіданням «Увага-фодоґрафую!»
Наступним іде новела «Зонька».
Зонька – це собачка.
Але не звичайна, хоч і не родовита.
Вона (увага!) – повноправний в’язень ГУЛАГу.
Народилася і виросла в Криворівні, а ось помирати довелось на Колимі: Зонька зберегла вірність господарям, хоч ті були «врагамі народа». Про незвичайну долю собачки Авторці розповіла Теодосія Плитка-Сорохан.
Наступні оповідання – це також зафіксовані розповіді старших гуцулів про життєві бувальщини, традиції, життєві принципи, в яких домінуючими є утвердження віри, добра і справедливості – найвищих людських цінностей.
І в мирний час, і в час бойових дій.
Завершується «Кедрове Божелісся» одноіменною новелою, в якій химерно переплітаються вражіння Авторки од відвідин Ґаджіни і Кедроватого з легендарними переданнями про опришків і їхнього ватажка – Олекси Довбуша.
А починається книга суттєво доопрацьованим, добре відомим читачам «Стрітеннєм», котре вийшло друком вже далекого 1992-го і стало раритетом.
Таким чином нова книга Марії Влад – це по-суті антологія гуцульського побуту, звичаїв і легенд, записаних гуцулкою, а значить без перекручень, спотворень і преславутих «художніх домислів», так властивим заїжджим письменникам, які пишуть про Гуцульщину, як правило, на підставі короткотермінових вражень.
«Допоки гідність нас не полишила, // Допоки й не загине наш народ!» писав видатний український поет і археолог Борис Мозолевський.
Гідність – це не самозакоханість і пиха, а глибоке знання історії, культури і важливого доробку (з позицій світового визнання) своїх предків.
«Мы многое из книжек узнаём, но истины передают изустно» − співав Володимир Висоцький, народжений, до речі, в Україні.
Усні передання, зафіксовані талановитим письменником у книзі (де, між іншим, вказане джерело їх походження) – це ніби розмова з предками, більшість з яких вже відійшла у вічність.
Істини, отримані з перших уст.
Таке ось враження складає «Кедрове Божелісся», назву якому Автор вибрала на підставі передань і легенд гуцулів – людей глибоко віруючих і (колись) переконаних: мальовнича природа є творіння Бога і поводитись у ній потрібно, як у храмі.
А хіба цей принцип неактуальний сьогодні, завтра і завжди?! Питання, гадаю, риторичне. Отож у проміжках між тривожними повідомлення з Донбасу, почитайте нову книгу Марії Влад, видану косівським «Писаним Каменем», ілюстровану Богданом Луканюком та Анатолієм Гордійчуком.
Війни завжди завершуються миром; «ніхто не торжествує довго, почавши несправедливу війну» − каже латинське прислів’я. Хай станеться так: «І стрітиться слава зі славою, брат з братом. То буде велике Стрітеннє народне» (див. стор. 164 «Кедрового Божелісся»).
Василь ГУМЕНЮК
с.Яворів, huwaswas@i.ua