Житлові права дітей

Захист прав дітей, у тому числі захист і забезпечення дотримання житлових і майнових прав, здійснюють відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини, Сімейного, Цивільного, Житлового кодексів України, законів «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» тощо.

Місцем проживання особи вважають житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньому, у населеному пункті, в якому особа проживає постійно, переважно чи тимчасово.

Держава забезпечує право дитини на проживання у таких санітарно-гігієнічних і побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Особа з 10 років має право висловлювати свою думку щодо реалізації її права на місце проживання. З 14 років дитина самостійно, має право обирати, з ким з батьків вона проживатиме (ст. 160 Сімейного кодексу України).

Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлового приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, — відповідно з часу одруження або влаштування на роботу (ст,32 Житлового кодексу України).

Діти відносяться до членів сім’ї наймача житлового приміщення. Вони здійснюють права користування цим приміщенням нарівні з батьками чи особами, що їх замінюють (ст.64 Житлового кодексу України).

Дитина, батьки якої померли, має право на користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки. У разі відсутності житла вона має право на його отримання відповідно до чинного законодавства (п. З ст. 247 Сімейного кодексу України).

Кожна дитина, втому числі і усиновлена, має право на одержання в передбаченому законом порядку в спадщину житла батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх житла (ч. 1 ст. 17 Закону «Про охорону дитинства»). Частиною другою статті 177 Сімейного кодексу передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири, видавати письмові зобов’язання від імені дитини, відмовлятися від майнових прав дитини.

О. Строїч,
спеціаліст II категорії районного управління юстиції.

Гуцульський край, №31, 1.08.2014 року

Share