«Євромайдан», Київ (част.2) 24.01- 03.02

І ось я знову стою на Майдані Незалежності в Косові і дивлюсь трансляцію каналу «24» з вулиці Грушевського. Зі мною в Київ їдуть ще 16 чоловіків та хлопців. Коли мене запитували чи планую я знову їхати в столицю на «Майдан», то я казав, що лише в тому випадку, коли закінчиться дискотека і розпочнеться справжній протест, а не симуляція.

Євромайдан

Після прийняття скандальних диктаторських законів всім людям стало зрозуміло — або розходитись або починати активні протестні дії. І от 19 січня, після чергового віче, конфлікт неочікувано переріс в бої на вулиці Грушевського. Як це не дивно для найбільш мирної нації в світі, але українці під проводом «Правого Сектору» почали наступ.

Чи було страшно їхати в Київ? Звісно, що так! Адже якраз вночі 23 січня відбувся черговий штурм «беркуту» та внутрішніх військ на Грушевського і ми не знали чи втигнемо допомогти хлопцям вистояти.

Очевидно, що від самого початку «Євромайдану» ситуація увійшла в найбільш активну та небезпечну фазу. Тому сидіти вдома, — дивитись ТБ і читати новини в Інтернеті, коли в мирний час в центрі столиці помирають молоді хлопці, — не було жодного морального права. Країна на грані громадянської війни, — так тоді здавалося. З того часу, коли я був на «Євромайдані» вперше минув рівно місяць і можна було чітко порівняти ті зміни, які тут відбулися.

Вулиця Грушевського

Коли потрапляєш на вулицю Грушевського перший раз, то здається, що це все декорації якогось апокаліптичного голлівудського фільму. Чорна земля в буквальному розумінні горить під ногами – це тліють залишки гумових покришок. Повітря теж чорне від диму і дихати ним дуже важко, навіть кілька хвилин. Рятує лише те, що вітер з Дніпра відносить частково хмари диму, але люди, які охороняють барикади, — однозначно жертвують своїм здоров’ям. До речі, варто відзначити, що на Грушевського, особливо на першій барикаді стоять багато росіян, білорусів, кавказців – тому не дивно, що при штурмі вони перші потрапили під удар і, на жаль, кілька загинуло.

Також треба згадати про небезпечну роботу моїх колег-журналістів. Я пишаюсь, що в Україні є так багато патріотів серед представників цієї професії, які жертвують своїм здоров’ям і ризикують життям заради віри в світле майбутнє для нашої країни! Вони справжні герої «Євромайдану», адже без їхньої роботи і активної громадської позиції другого «Майдану» в Україні не було б.

На окрему подяку заслуговують і українські жінки та дівчата. Коли ти стоїш за 10 метрів від беркуту і бачиш, як безстрашно представники «слабкої статі» на рівні з дорослими чоловіками будують барикади, носять покришки, мішки, бруківку, чай та їжу – то ти розумієш, що назад дороги немає. Якщо в цих маленьких тілах б’ється таке безстрашне серце, то для «сильної половини людства» не може бути кращої мотивації, ніж бажання захистити наших героїнь.

Чого лише вартий випадок, коли три старші жіночки стоячи на спаленому автомобілі били по його стальному каркасу палками – підтримуючи таким чином бойовий дух хлопців на передовій. Це просто «розрив шаблону» і всіх стереотипів,  що на Грушевського стоять лише молоді праворадикали.

Бо насправді, це не так! Просто раніше «Майдан» розривався на дві частини – одні хотіли продовжувати танцювати, а інші — робити революцію. Опозиційні політики намагались балансувати і втримувати цих людей, як єдине ціле. А тепер більш серйозно налаштовані люди перейшли з «Майдану» на Грушевського і їхній бойовий дух значно вищий. Я вважаю, що таке розділення пішло на користь протестному руху в цілому і від взаємних звинувачень перейшло у фазу співпраці.

Також потрібно сказати, що зважаючи на маштаб та розмах бойових дій – насправді руйнувань на Грушевського дуже мало. Навіть бар-ресторан японської кухні «Сушия» та багато інших закладів, які були в самому епіцентрі сутичок не зазнали ушкоджень і працювали в нормальному режимі в активній фазі протесту.

Також, вже вдруге в Києві зустрівся з Русланою – мені на неї щастить). Цього разу я стояв на першій барикаді, а вона якраз повернулася з переговорів з керівництвом міліції. Розказувала, що там не хочуть чути ніяких аргументів і на контакт не йдуть – ніби зомбі всі. А також те, що в «Українському домі» розташовані загони «барсу», які легко можуть вдарити в спину мітингувальникам. А вже на другий день «Український Дім» протестувальники взяли штурмом…

Так як я був в Києві 12 днів, то міг бачити, що кількість людей, як на «Майдані» так і на Грушевського потроху зменшувалась. Одна із головних причин – це дуже сильні морози особливо вночі -20 -24. Але всі ті люди, які там залишились твердо будуть стояти до кінця і вже не вірять, що мирно можна змінити країну.

Нічна варта

Коли я приїхав в Київ, виявилося, що в косівській палатці було досить багато людей. Тому з дозволу керівництва новоприбулі могли допомогти протесту не на барикадах, а взяти участь в інших заходах.

Тому я долучився до акції «Нічна Варта», де студенти і всі чергували вночі в лікарнях і разом з активістами «Автомайдану» намагались не допустити вивезення з лікарень постраждалих протестувальників в райвідділки міліції.

До речі, серед учасників акції «Нічна Варта» на вулиці Підвисоцького 4а, де я чергував із знайомими дівчатами з Києво-Могилянської академії, виявився і мій земляк. Хлопець був родом з Микитинців. Так що наші є всюди!)

Загалом на цих нічних чергуваннях було відносно спокійно, але був один випадок про який варто згадати. Він показує всю суть протесту на «Євромайдані» – боротьбу проти тотальної несправедливості. З райвідділку міліції привезли на обстеження дідуся Миколу Даниловича Пасічника (72 роки) у супроводі машини «беркуту». Його затримали на Грушевського, сильно побили і через три дні в рані на голові почався запальний процес. Лікарі не спішили його обстежувати і довго комусь дзвонили – запитували: «що ж робити з дідом?» Нарешті рану обробили і всі думали, що йому дадуть спокій та залишуть в палаті. Але, насправді, його під конвоєм повезли в лікарню в інший кінець міста, — на Братиславську 3.

Ось що розказує син Денис про затримання старшого чоловіка:

«22 січня батько на один день приїхав до Києва, щоб взяти участь в урочистій ході до дня Соборності. Вранці він мені подзвонив і сказав, що вже під’їжджає до Києва. Після 12 постійно його набирав, але батько слухавку не брав. Вже після 10 вечора мені подзвонив слідчий і сказав, що батько в Оболонському райвідділі. Коли батько приїхав у центр, якраз почалися сутички. Він підійшов до вулиці Грушевського подивитися, що там коїться. І просто не встиг відбігти від бійців «беркуту». Один із міліціонерів вдарив його по обличчя дубинкою і батько втратив свідомість. У нього діагностували струс головного мозку. До Києва він приїхав із торбиною. У ній було дві рибини, шматок сала, півхлібини, дві півлітрові пляшки мінеральної води і туалетний папір. Це підтверджується протоколом опису.

Слідчий до переліку речей дописав ще 7 пляшок коктейлів Молотова. У суді кажуть, батько правою рукою кидав вибухові пристрої і бив працівників міліції та “беркутівців”. А вона у нього вже кілька років не працює». Думаю додати тут нічого…

Косівська палатка

Перше, що привернуло увагу біля косівської палатки – це відсутність бруківки. Залишилась лише частина безпосередньо під палаткою). Це добре видно на фото, а всю навколишню бруківку викопали і перенесли на Грушевського.

Також приємним був той факт, що зустрів багато знайомих з минулої поїздки  Багато хлопців вже по 3-4 рази їздили в Київ, а є такі, які ще з кінця листопада на «Майдані».

Раніше ми підпорядковувались 8 сотні афганців і головним завданням було охороняти барикаду з боку Європейської площі, біля якої розташована наша палатка. Але нещодавно координатор Косівського району Олег Соломченко домовився з комендантом оборони «Євромайдану» Андрієм Парубієм про створення останньої 32 сотні самооборони Майдану – «Гуцульської». Хоча її ще називають «Косівська», але рішення про назву «Гуцульська» має логіку – до нас можуть в будь-який час долучатися люди не лише з нашого району, але і з сусідніх – Верховинського, Коломийського, Снятинського.

Офіційно зареєстрована сотня дозволяє без проблем розміщувати новоприбулих в «Українському домі» – це дуже актуально, зважаючи на погіршення погодніх умов.

В палатці багато людей з Косова, сусідніх сіл, але найбільше з Березовів. Це дуже активна і значна частина в нашій сотні! Є люди, які вже 3 місяці там живуть – це наші герої і з часом, я вірю, всі ми дізнаємось їхні імена і вони отримають визнання і подяку громади.

Загалом за місяць існування косівської палатки помітний значний прогрес в організації та самоорганізації «Майдану» в цілому. Тут немає нічого дивного, адже ми звичайні люди і лише вчимося бути революціонерами).

З гордістю можу назвати кілька фактів, коли нашими чоловіками на «Майдані» варто пишатись. Один з них – це двох-ярусна конструкція ліжок в палатці з дерев’яних брусів, а також стіл та полички для їжі. Коли афганці побачили як це реально допомагає не замерзнути в лютий мороз, то попросили зробити схожу конструкцію для дніпропетровської палатки. Але і це ще не все! Найвідоміший факт з біографії косівської палатки та 32 «Гуцульської» сотні відбувся нещодавно, коли хлопці збудували з тих же брусів каркас для проектора, який активісти майдану вирішили поставити перед міліцією.

Ось що говорить про ті події один з ініціаторів телевізора для ВВ Андрій Меаковський:

«Збудували тєлєвізор для Внутрішніх Військ на Грушевського. Ідея поставити проектор і транслювати щось на ньому для бійців зароджувалася чи не в кожній світлій голові, а от взятися і зробити — зібрались як завше одиниці, при чому з абсолютно різних середовищ.

Далі методом попередніх проб і помилок прийшли до того, що будувати доведеться непросту інженерну конструкцію з плівкою зворотньої проекції, на подобі кінескопу в старих тілівізорах. Таку щоб стояла, і вітрів не боялась.

Знаєте, якби не 32 сотня самооборони (Косів), — хрін би ми що зробили.Чуваки просто генії бензопили і шруповерта. За декілька годин учора спорудили нам супермега-конструкцію. А сьогодні — надвечір організовано доставили на барикаду на вул Грушевського. Я досі не можу відійти від захоплення злагодженістю і працьовитістю цих людей. Вони самі кажуть «поки не штурм, нам лише матеріали давайте, весь Майдан будинками заставимо. Дві дерев’яних хатини до речі вже збудували»

Що б там про наших людей не казали, але газдувати вони вміють, навіть в революцію на «Майдані». Також, щоб не працювати з деревом на морозі, було вирішено збудувати окремий будиночок з брусів та ДСП з обігрівом.

Приємним є той факт, що наших хлопців народ всіляко підтримує – хто чим може.  За час проведений в палатці, я бачив, як люди з різних куточків України заходять і намагаються допомогти. Це і теплий одяг з «гуманітарки», приготована тепла їжа, а також і фінансова підтримка. За ті гроші для хлопців на барикадах купляли захист: бронежелети, каски, якісні маски та окуляри. Адже життя і здоров’я найважливіші.

Серед цікавих і відомих людей, які час від часу відвідують нашу палатку є і Марія Влад. Окрім читання своїх віршів, вона розповідала про свій досвід перебування в Югославії в 1993 році. Там відбувалась повномасштабна і кривава громадянська війна і нічого, окрім горя, не принесла. Навіть через газ, який там розпилювали, Марія, як і всі інші українці в тій зоні, втратила здоров’я. Також розповідала, що українці з миротворчого контингенту за власний кошт утримували і годували 300 безпритульних хлопчиків і дівчаток, за що жителі Боснії були безмежно вдячні. Тому найкраще, на її думку, це мирне вирішення конфлікту і тут важко щось заперечити людині, яка це все пройшла на власному досвіді.

Примітним фактом було те, що хлопці відмовлятись фотографуватись, хоча раніше це було без проблем. Тому, я старався показати землякам на фото хоча би побут та внутрішню красиву конструкцію палатки та нового будиночка. Також, з метою безпеки, між будиночком та палаткою зробили імпровізований шлагбаум.

Майдан

Після 19 січня і початку активних дій на Грушевського «Майдан» сильно змінився. Вже не було пісень і танців на сцені, — лише молитви та виступи священників. Всі чітко розуміли – є жертви і за це має хтось відповісти, рано чи пізно. Загалом увага до сцени зі сторони людей сильно впала, а несприйняття бездіяльності лідерів опозиції значно зросла. Часто можна було почути крики «ганьба» під час виступів лідерів, але цього вам не покажуть по жодному каналу. Однозначно стало менше людей, особливо поменшало студентів, жінок та дівчат. Зараз на «Майдані» стоять переважно старші чоловіки та пенсіонери, а також молоді хлопці із Західної України.

В той же час з’явилось багато нових барикад, а вже існуючі істотно розширили та укріпили. Це все можна побачити на фото. Прохід на багато точок тепер закриті з метою безпеки, порівняно з моїм минулим приїздом. Нові пости охороняють важливі напрямки. На «Майдані» зараз є багато символічних траурних місць, де квітами та портретами вшановували загиблих героїв. Люди все менше жартують та сміються, переважно працюють чи відпочивають в тривожному очікуванні новин.

«Майдан» територіально розрісся вдвічі за рахунок Європейської площі та вулиці Грушевського. «Майдан» став набагато радикальніший і дії «Правого Сектору» навіть старенькі бабусі стали підтримувати і сприяти. Достатньо лише згадати, як ультраправі футбольні фанати з інших міст жили в ліваків з Могилянки — це лише один з маленьких прикладів. Такого в новітній історії України ще не було.

Став очевидним той факт, що Європа та США не збираються вводити санкції проти української влади. Ми залишились один на один з агресивним проросійським урядом, який принципово не хоче йти на компроміс з протестувальниками.

Революційна романтика та ейфорія швидких змін вже давно покинула «Майдан». Це вже явно не друга «Помаранчева революція». Все менше вірять опозиції і все більше налаштовані на спротив – в цьому факті немає нічого хорошого, але не визнавати його, — значить бути сліпим та глухим.

Підсумок

На мою думку, найбільше розчарування, яке вражає в Києві – це байдужість і пасивність місцевих жителів до політичної ситуації в країні і їх рідному місті, особливо молоді. Просто неможливо повірити, поки не побачиш сам – відходиш 5 метрів від барикад і місто живе своїм звичним життям – люди вдень працюють, а вечором ходять по магазинах та сидять в кафе. В метро всі слухають музику і читають книжки чи газети. Міліціонери спокійно їдуть в одному вагоні з протестувальниками – кожен ховається в свою мушлю.

Одна з причин, чому «Майдан» не переміг, – це суцільний всенародний конформізм.

Люди пасивні і не хочуть боротися за свої права та свободи, а потім дивуються, чому ми так погано живемо. Коли людей примушують написати заяви, що вони згідні працювати на повну ставку, а отримувати половину. І вони покірно нашуть замість того, щоб оголосити страйк і йти на «Майдан» та вимагати справедливості. Чи коли продукти зростають в ціні 3-4 рази за рік, а ми спокійно йдемо і купуємо їжу на копійки, що нам платять.

Тому очевидно, що не демонізований «беркут» причина всіх проблем. Те, що вони роблять це теж частина загальнонаціонального конформізму, і не Янукович, і не партія регіонів, а люди, які звикли бути рабами і не хочуть зовсім нічого змінювати. Так само і опозиція втрачає підтримку «Майдану» через бездіяльність, бо вони теж не хочуть зміни системи, а лише «сісти в теплі крісла».

Друга причина недієвості «Майдану» – це відсутність загальнонаціонального страйку, як це було під час «Помаранчевої революції». Якщо іноземні країни не вводять санкції, то економічний тиск має чинити народ країни на уряд. Місяць такого страйку був би куди дієвішим, ніж 2 місяці дискотек. Хоча в цьому плані частково є схожим проект бойкоту товарів від членів партії регіонів, але він має ситуативний і немасовий характер, на жаль.

Хоча кілька цікавих суспільних проектів виникло за час існування «Майдану». Серед них можна назвати «Автомайдан» та створення Народних Рад.

«Автомайдан» – це був реальний спосіб достукатись до можновладців, які не хочуть чути власний народ. Якщо не на їх роботі, то хоча б вдома. Саме через активність, мобільність та реальний вплив на політику лідерів «автомайдану» так активно пресують, та і закони від 16 січня мали на меті саме законодавчо заборонити такі протести, які організовував «автомайдан».

Народні ради – це досить цікавий спосіб побудови громадського суспільства на місцевому рівні. Це міг би бути прототип двох-палатного парламенту, районна рада з депутатським корпусом та народна рада, до якої повинні були б увійти представники інтелігенції та просто шановані і чесні люди. То був би контроль за політичною, економічною та культурною ситуацією в країні. Місток, який би народ міг використати для діалогу та впливу на владу. В результаті ми отримали дублікат районних та обласних рад, де депутати, з якогось дива, взяли на себе функції народу. Це однозначно сублімація та імітація змін в державі – цей проект провалився вже на старті.

Однозначно «Майдан» поки програє, але не треба судити строго народ, який не вміє протестувати – ми лише починаємо вчитися. Адже так звані «Революція на граніті» та «Помаранчева революція» не змінили систему під назвою УРСР. Можливо її змінить «Євромайдан». Але при умові, що буде постійний контроль за діями влади зі сторони народу. Активна участь в житті громади має бути не лише на місяць-два протестів, а все життя. Мало крикнути «Слава Україні» на недільному мітингу чи заспівати гімн. За свої права потрібно боротися, а не симулювати та імітувати протест.

Завершити свою розповідь я хочу все-таки на позитивній ноті. Якби не склалась доля нашої країни, але я радий що живу саме в цей період. Бо після Києва вже нічого не страшно, — коли ти бачиш тисячі людей, які готові померти в наступну секунду за світле майбутнє, то така країна і нація має право на достойне життя!

Стаття «Євромайдан», Київ (част.1) 15.12-24.12

Фотоальбом Косівчани на ЄвроМайдані у Києві, част. 2

Тарас Пасимок

Share