По чому визначається важливість професії?

Чи можна визначити, яка професія на землі найважливіша, або яка спеціальність найкраща? Пекар — потрібний, щоб наступивший день людина розпочала із свіженькою булочкою чи хлібом. Продавець виходить до праці, якнайраньше, щоб нам до сніданку відпустити цей хлібчик. Водій потрібний, щоб ми мали змогу вчасно добратися до свого робочого місця. Електрики, механіки, юристи, вчителі, журналісти, і т. д. і, яку б ми професію не назвали, вона буде одною із ланок того ланцюжка, який називається — життя.

Але сьогодні, у звязку із реформами, які нам, час від часу, скидають зверху (на голову) наші можновладці, у центрі уваги стала професія – медика. Ким би ми не були, якою би професією не володіли, рано чи пізно, а до лікаря звертаємося всі. Для того, щоб бути медиком — вчитися треба дуже довго і дуже добре, а це означає, що дуже дорого обходиться медична освіта. А коли по закінченні ще й працевлаштуватися немає можливості. Що тоді робити? Або коли лікар відпрацював 30-35 років, і йому до пенсії за віком залишається 2 чи 3 роки, а його сьогодні переводять на 0,75, а то й на 0,5 ставки. І усім не згідним погрожують звільненням. Як бути, де шукати захисту?

Залишається одна єдина надія на головного лікаря — Івана Васильовича Фазана, який є посередником між працівниками і владою. Надія, що він зрозуміє в яку пастку потрапить наша районна медицина, із-за таких реформ і, знайде правильний вихід із цієї ситуації. Наш район розташований в гірській місцевості і ті реформи, які можливо підходять для Донецька чи Дніпропетровська ніяк не можуть бути запроваджені у нас. Для цього у нашому обласному центрі і сидить людина, яка зобов’язана доповісти про це президенту, якщо їй небайдужа доля земляків. Але у нас все по іншому: наша доля в наших руках. За словами доктора медичних наук, завідувача кафедри внутрішньої медицини №1 ІФНМУ, Заслуженого лікаря України Яцишина Романа Івановича, з яким я мала честь поспілкуватися за сприянням І. В. Фазана, що до тих пір поки у нас не буде вирішена проблема державного медичного страхування, реформи у медицині будуть передчасними.

Професія медика надзвичайно важка і відповідальна. Як ніхто інший, ці люди знають ціну часу – «долі секунди». І як ніхто інший, вони не захищені. У лікарів просто немає зайвого часу, щоб боротися за власні інтереси – вони борються за людські життя. І я впевнена, що їх охоплює великий смуток із-за того, що медиків ті ж люди підтримати не хочуть, кидають на одинці із їхньою проблемою. Чому ми так швидко забуваємо добро? І чи завжди дякуємо за нього?

В минулому місяці мене спіткала неприємність; здавалось би нічого страшного, просто піднявся тиск і я потрапила в руки медикам. А так як я за все своє життя (дякуючи Богові) другий раз лежу в лікарні, то до кожного медпрацівника придивляюся з острахом. Я не можу говорити, що десь там в інших лікарнях чи відділеннях є погані медики, але коли побачила роботу медичного персоналу неврологічного відділення, я була приємно вражена. Чистота, дисципліна, уважне ставлення сестричок і санітарок до пацієнтів. А лікарі, немов би із моторчиками. І я прозвала це відділення — вуликом.

Ірина Ярославівна Ходан, струнка і тендітна, немов та бджілка. Із самого ранесенька забіжить до кожного хворого, ститає, вислухає, розрадить, порадить. І по інших відділеннях хворих проконсультує – все встигає.

Василь Миколайович Дем’янюк, всім добре відомий — «Трацький», як спеціаліст популярний на все Прикарпаття (і не тільки). Його я порівняла із «джмелем» – цілий день на ногах в роботі, і в турботі. З ранку до темної ночі хворі: одні слабші інших, і лежачі, і ходячі, і «свої», і «чужі», у своєму відділенні і по всіх інших; одних ведуть, когось несуть, других везуть. Незважаючи ні на що, із кожним хворим заговорить, пожартує, заспокоїть і неодмінно допоможе. І отак цілий день, кожен день, без свят і без вихідних працює людина, про яку хочеться сказати – лікар від Бога.

Не було би порядку і дисципліни в такій суматосі, якби не «бджілка розпорядник» — Галина Василівна Куцела, старша медсестра, яка і тримає всю роботу у правильному руслі. До праці вона приходить завжди із посмішкою на устах, в хорошому настрої, яким щиро ділиться із оточуючими, як з працівниками так і пацієнтами. Такий собі маленький ходячий – позитивчик. В кожну палату зайде, в кожний куточок загляне, якщо і посварить, то зробить це жартома.

Про медсестричок скажу коротко – вони у неврології «одна краща другої». Усі дуже ввічливі, уважні, доброзичливі, працьовиті, як звичайні «бджілки – трудівниці».

А ми хворі — як трутні у вулику, нас обслуговує медперсонал, догоджають родичі та друзі, а ми лежимо і скаржимось: — «Отут болить, отут колить, а тут не чіпайте…..». Звичайно із такою опікою, увагою, обслугою і додому йти не хочеться.

Щиро дякуємо Вам шановні лікарі, дорогі сестрички і санітарочки за вашу відданість, самопожертву людям. Дякуємо, що ви з увагою, опікою і розумінням ставитеся до людей, у важкий для них час. Дякуємо і бажаємо Вам щастя, здоров’я, успіхів, наснаги і ніколи не знати ніяких тривог, а ваша праця, щоб завжди була достойно оцінена і оплачена.

Із повагою і вдячністю — Ганна Рибчук,    
депутат районної ради