Погляд в історію: Ex і живучі ж польські хитрощі
Із сторінок нашої історії не можна викреслити чи стерти те, що колись західноукраїнськими землями володарювали пани-поляки. Вони “вчили” українців як і що коли робити, на чиїй мові розмовляти, в яку церкву ходити, яких порядків дотримуватися. Та, звісно ж, що їхніх.
Для підтвердження цього можна навести десятки незаперечних фактів. Так, згідно з люстрацією за 1765 рік у Кутах нараховувалось, як пише в своїй книзі “Кути над Черемошом” О.Л.Німець, 166 господарств, які належали полякам та русинам. А географічний словник, виданий Владиславом Валевським у 1884 році у Варшаві, подає дані про Кути над Черемошом, де тоді проживало 6333 мешканці. Тут знаходилась резиденція слідчого суду для повітових судів у Кутах та Косові…
А в селі Старих Кутах, йдеться у цій же книжці, тогочасна влада призначила вчителя-поляка. Ото і він доносив поліції, що учні пошкодили портрети Пілсудського і Ридза-Сміглого. Звинуватили керівника школи Михайла Гоцка. Поліція робила обшуки, допитувала дітей і батьків. В одного учня знайдено в книжці тризуб-герб України. Поляки вже тоді вважали цю територію Малопольщею.
Польська влада свого часу закрила Косівську солеварню. На це були дві причини. Перша, писав у своїй книзі Ігор Пилипейко “Містечко над Рибницею”, що косівська сіль конкурувала з сіллю, яку видобували біля Кракова, у самій Польщі. І друга, що робітники Косівської солеварні мали високу національну та громадську свідомість, а тому вважалися небезпечними для польської окупаційної влади.
У Польщі існувала державна монополія на сіль. Тому всю косівську сіль закуповувала за безцінь, а продавала у кілька разів дорожче. Таким чином значно наповнюючи державну скарбницю.
Історичні знахідки свідчать про те, що дуже багато років поляки жили і в мальовничих селах Шешори та Уторопи.
В 1919 році, підкреслює академік Володимир Грабовецький у своїй книжці “Уторопи. Сторінки історії” із падінням Західно-Української Народної Республіки Гуцульщину окупувала новостворена Польська держава. Згідно з новим адміністративно-територіальним поділом, який провела Польща 1 вересня 1921 року, Уторопи, як громада, увійшли до складу Печеніжинського повіту Станіславського воєводства.
Перелік прикладів повселюдного панування можна продовжувати. Так було б хто-зна доки, якби на зміну польській не прийшла радянська влада. Але й вона вже давно своє віджила. Та, на жаль, хитрощі поляків живуть і до нині. Наші сусіди вже давним давно обігнали розвинутий соціалізм колишнього Радянського союзу. В них на кілька сходинок вище ніж в Україні, стоять економіка, державна підтримка малого і середнього бізнесу, соціальний захист
усіх верств населення. Тепер Польща відіграє важливу роль у COT і Євросоюзі. А що наша Україна? Та їй треба не те, що під натужитися, а таки надірватися аби хоч трохи наблизитися до сусідки – Польщі.
Аж смішно згадувати 80-ті роки минулого сторіччя, коли поляки в нас, на Івано-Франківщині масово скуповували кольорові телевізори та золото. На цьому вони збагачувалися.
А хіба не є хитрістю те, що тепер у них найдешевша робоча сила з України. За такий “заробіток”, що отримують наші люди на тамтешніх фабриках, заводах, будівництві, у фермерів не хочуть працювати чехи, німці, і навіть росіяни. А наш український заробітчанин і далі трудиться на панича.
З 2007 року поляки налагодили роботу Черганівської філії TOB “Барлінек інвест”. Тепер на цьому деревообробному підприємстві зайнята велика кількість працівників. Звідти вивозять чорнову заготовку на виготовлення паркетної планки, лише недавно освоєно випуск плит, які йдуть на спалювання у котельнях. А нам “любі друзі” залишають облисілі гори та купи вже прогнилої трачки…
Поляки, не даючи виду, на повні груди регочуть від того, що наші орні землі позаростали бур’янами і чагарниками. А вони нам поставляють свою городину, садовину, свинину нашпиговану біодобавками й стимуляторами росту тварин. І від такої торгівлі мають зиск.
Нещодавно польські урядовці в Києві заявили, що для українців будуть безплатні візи. Але ця “послуга”, без перебільшення буде закладена в чомусь іншому. Не такі вже щедрі сусіди аби робити для нас добро. А ще вони намагаються вмішатися у наші внутрішні справи, “лізуть” в політику.
Якраз оце ще раз засвідчує, що в жилах поляків нуртує кров і далі верховодити, прагнення повернення старих часів, коли значна частина українських земель була під владою Польщі. Невже це можливо? З висоти 65-річної давності бачимо, що українське населення у першій половині минулого століття зазнало жорстоких переслідувань з боку керівництва міжвоєнної Польщі, німецьких окупантів і комуністичного режиму. Особливо потерпіло Закерзоння — найзахідніші українські землі. І те все завершилося депортацією українців у 1945-1946 роках до найбільшої імперії, ім’я якій СРСР.
Ні. Це не можливо. Як влучно свого часу сказав М. Міхновський, щоб не втратити самостійність держави, то в середині нації треба, аби не бракувало націоналізму!
Микола СІРООКИЙ,
історик, виходець з Косівського району.
