П’ять світлин з повстанського сховку: Допоможіть упізнати, відгукніться живі!
Час невблаганний, наче ріка. Як повінь змиває з берегів творіння природи і рук людських, так і час стирає з пам’яті не лише події, але й образи рідних, знайомих, не кажучи вже про тих, кого ми бачили коротко і випадково. Разом з малозначущою, пропадає й важлива інформація, яка мала би бути зафіксованою на скрижалях історії, але через нашу байдужість вона не переходить до нащадків.
12 років тому в селі Яворові на Косівщині було віднайдено великий повстанський фотоархів. Щонайменше триста осіб зафіксовано там, але за роки, які минули, ідентифіковано лише 79 з них, причому тільки четверо було живих (на даний час – двоє), інші загинули в боях, розстріляні або померли в таборах. Свого часу князь Святослав сказав, що “мертві сорому не мають”, але й розповісти про себе також не можуть. Тому кожен живий, хто зафіксований у збірці повстанських світлин – неоціненний суб’єкт інформації про буремні роки боротьби за незалежність України.
Пошукова робота в плані упізнання осіб з Яворівського фотоархіву УПА досі велася головним чином стосовно людей зі зброєю (військових). Але в масиві знахідки є чимало й “цивільних” сюжетів – на перший погляд, нелогічних і випадкових, що ніби не мають відношення до теми боротьби. Одначе це не так: населення було не пасивним спостерігачем, а своєрідною “службою тилу” для “армії без держави”. Зрозуміло, що без народної підтримки підпілля могло існувати короткий час, але не роки, отже кожен, хто зафіксований на повстанських світлинах, має що сказати про події 40-50-х років – як очевидець, або й співучасник.
У цьому матеріалі пропонуємо вашій увазі 5 світлин з Яворівського архіву, сподіваючись, що людей, там зображених, упізнають і розкажуть про їхню долю знайомі, рідні, односельці, або – це було б чудово! – й вони самі. Віриться, що з п’яти осіб щонайменше двоє живуть поруч з нами і можуть оповісти багато цікавого та важливого.
На першій світлині (в архіві вона має номер 109 і неоднократно публікувалась) бачимо жінку та чоловіка, але хай нікого не вводить в оману його військовий однострій (китель і фуражка-петлюрівка), як і німецький автомат МП-40 в руках: з незграбно покладеного пальця на спусковий гачок видно, що зброю він тримає чи не вперше в житті, користуватися нею не вміє, отож дали йому все це, аби сфотографуватися на пам’ять. І він, і його супутниця, можливо, виконували якісь функції для підпілля – зв’язку, кур’єрські, харчові, або просто прийшли на зустріч із кимось з рідних чи знайомих. З розкішного вбрання жінки, перстенів на обох руках і годинника на лівій можна припускати, що знімок зроблено в якесь велике свято, а сама вона була із заможної родини. Етнографи легко визначать, в якому селі носили сукняні безрукавки з таким візерунком і я прошу їх допомогти в цьому (ясно лише, що жінка – не з Яворова).
Другий і третій знімок (архівні номери 112 і 113) зафіксував цю ж жінку з невідомою молодою дівчиною (віриться, що вона жива, відгукніться!). Вбрана також по-святковому, в суто гуцульській кожушині з інкрустованими дерев’яними ґудзиками (а значить – дорогій), двох запасках, хромових чоботях – теж із заможної родини (доказ тому – ще й наручний годинник, річ доволі екзотична для другої половини післявоєнних 40-х), але без перстенів (значить на момент фотографування незаміжня). Одяг дівчини суттєво відрізняється від її супутниці і характерний для гірських сіл, але ця особа також не з Яворова. На одному знімку вони стоять, а на іншому сидять, причому задній фон з великим пнем від зрубаного колись дерева засвідчує, що всі 5 знімків були зроблені в одному місці і в один день, з коротким проміжком часу (умови освітлення зовсім не змінились).
Наступний знімок (архівний № 114) зафіксував цих же дівчину та жінку в компанії молодого парубка, одягнутого в кожушину і вишиванку, з капелюхом, зісунутим на правий бік (так його носили задиркуваті батяри). Крім того в парубка дорогий інкрустований ремінь-купля і хромові чоботи, але руки в кадр не потрапили, тож невідомо – має і він годинника, чи ні. Але що також із заможної родини – факт. Я знову ж закликаю спеціалістів-етнографів визначити, в яких селах одягалися подібним чином, аби звузити ареал пошуку. Знову ж таки – парубок не з Яворова і, мабуть, не з суто гірських сіл – в останньому випадку він повинен би мати вишиваний саморобний капелюх (баршівку), а цей у фабричному (але виняток можливий).
На останній фотографії бачимо хлопця з бідної родини (босий). Він одягнутий в скромно вишиту сорочку, буденну кожушину. Штани-рейтки (галіфе) для того, аби сфотографуватися, він міг позичити в свого старшого приятеля (родича або знайомого) з фото № 109, а капелюх – в парубка з фото № 114. Але саме цей хлопчина – непоказний на вигляд і одяг, міг виконувати куди важливіші функції для підпілля, а судячи з віку мав би обов’язково бути живим. Відгукніться, друже!
Я буду щиро вдячний кожному, хто надасть будь-яку інформацію з приводу зображених на цих світлинах осіб і готовий компенсувати всі витрати, пов’язані з пошуком. Ласкаво прошу повідомити листом, електронною поштою чи по телефону.
Мої реквізити: e-mail huwas@windowslive.com , телефон 095-159-22-59, адреса для листів: Василь ГУМЕНЮК, до запитання, Львів-70, 79070.
З вдячністю і повагою,
В. Гуменюк