Природа – живий храм Божий
При створенні людини у творчому Божому благословенні їй були даровані не лише здатність до розмноження, але і право володіння землею. Це наслідок того високого становища, яке людина, будучи образом Божим, мала зайняти у світі.
Творець, за словами Псалмоспівця, «славою і честю вінчав людину і поставив її над ділами рук Своїх», «все підкорив під ноги її», «коли ж підкорив їй все і вся, ніщо не стало їй не підкорено». Це один з кращих висловів у Святому письмі про велич і красу людини.
Саме панування людини над природою слід розуміти і в значенні використання нею різних природних сил і багатств природи, різноманітних видів тварин. Прекрасно висловив цю думку святитель Іоанн Златоуст: «Яка велика гідність душі!, завдяки силі будуються міста, долаються моря, обробляються ниви, розвиваються мистецтва, приборкуються дикі звірі. Але що важливіше над усе: душа знає Бога, який сотворив її, і відрізняє добро від зла. Одна лише людина з усього видимого світу посилає молитви Богові, отримує одкровення, вивчає природу небесних речей і проникає навіть у божественні тайни природи!
Для неї існує земля, сонце і зорі, для неї створено небеса, і для неї посилаються апостоли і пророки, і навіть самі ангели, для спасіння, врешті-решт, Отець послав і Свого Єдинородного Сина!».
Залагоджуючи свої стосунки з природою, наші предки знали, що беручи з неї щось – потрібно і їй давати. Тому передавали з покоління в покоління неписані правила поведінки: замість зрубаного дерева – посади два, зламаєш гілку з дерева – болітиме голова, не займай гнізда — птах може спалити хату, уб’єш жабку – почнуться зливи.
Цей двосторонній характер стосунків «людина – природа» не завадило б і тепер усвідомити кожному і хоч частково взяти на себе відповідальність за стан довкілля. В наших силах навчити дітей милуватися квіткою, метеликом, кожним творінням Господнім замість того, щоб його нищити. А головне – всім на користь, тому що зрозумівши свою цілісність, єдність зі світом, ви будете своїм усюди – в лісі, який напоїть вас пахощами трав і щедро обдарує, в полі, яке порадує пейзажем небаченої краси, чи на морі, де довірливий дельфін пірнатиме разом з вами, а в кожній мушлі буде перлина. При такому ставленні до природи навіть пустеля ніжною відкриється людині і захистить від суховію, а стежина, на яку станемо, буде саме тією, що веде до оази.
Господь Ісус Христос переважну частину Свого земного життя провів у Галілеї, покликання до апостольського служіння відбулося саме поблизу Галілейського озера Галілея, і особливо околиці Галілейського озера, у час земного життя Спасителя відзначалися надзвичайною красою природи. Все Євангеліє свідчить, як сильно Господь любив видиму природу, цінував її красу і переживав, за своєю людською суттю, піднесені думи у живім спілкуванні з нею, бо ж природа є величний і одухотворений храм Божий, у
якому «всяке дихання хвалить Господа».
І немає нічого більш приємного для серця, втішного для душі, повчального для розуму, аніж споглядання природи, що нас оточує. Саме таким спогляданням творінь Божих наснажували свої душі, підносили і освячували свою уяву, тішили свої серця, освічували свій розум святі угодники Божі. Розкриємо натхненну книгу Псалмів і побачимо, як Давид любив насолоджуватися, підносячись від краси видимих творінь Божих, відкриваючи у всіх творіннях видимого світу сліди премудрості і милості Божої. Красномовно і пристрасно говорить нам про Бога навколишня природа. Коли ми дивимося на зоряне небо, воно видається нам рідним і закликає до молитви. Якщо нам трапляється йти полем серед стиглих пшениць, а під вітром шепочуть колоски і ніжно хиляться до землі, чи не молитву чуємо ми у тім шепоті? Здається, усі ті колоски разом і кожен зокрема схиляються у молитві, прославляючи Бога, і хочеться самому стати на коліна і помолитися Йому.
Нерозумне, споживацьке ставлення до природи призводить до порушення гармонії світу, його екологічного балансу. Ми вже пожинаємо плоди, гіркі плоди, непродуманого будівництва АЕС. Ми повинні влитися у природу, гармонійно зростися з нею, а не перемагати її в плані мічурінсько-споживацькому. Вся земля повинна стати для людини заповідною зоною.
Мирослав ЛУЧКО,
голова постійної комісії районної ради з питань захисту прав людини, законності та правопорядку.
