Я не співаю, лиш кричу, кричу…

22 березня 2010 року виповнюється 100 років від дня народження Марка Боєслава (Михайла Дяченка), члена української Головної Визвольної ради (УГВР), крайового провідника пропаганди ОУН, кавалера Срібного Хреста Заслуги, редактора підільного журналу «Чорний ліс» (1947-1950), обдарованого поета і публіциста, який геройськи загинув у бою з енкаведистами 23 лютого 1952 року біля с. Дзвиняч Богородчанського району, що на Івано-Франківщині.

Михайло Дяченко, родом із села Боднарів Калуського району, був четвертою дитиною у сім’ї Марії та Василя Дяченків. У ранньому дитинстві залишився без матері, а у віці 10 років — без тата, проте старший брат Микола замінив сиротам батьків. Саме завдяки братові здобув гімназійну освіту в Станіславові, а потім продовжив навчання у Львові, студіюючи право. В студентські роки захопився літературною творчістю. Став членом «Пласту». У 30-ті роки Михайло Дяченко починає цікавитись політичними подіями, які вирували навкруги нього, ставши членом ОУН. Одночасно у рідному Боднарові був членом «Просвіти» та «Рідної школи». Саме в ці роки виходять друком його перші поетичні збірки «Іскри» (1936), «Юні дні» (1938), «Село» (1939).

Проте просвітницькою роботою М. Дяченка зацікавилися польська поліція: 1937 року він був вперше заарештований і відправлений у Станіславську тюрму. Вдруге його заарештували 1939 року за політичну роботу, проте йому вдалося втекти з тюрми саме перед вступом радянських військ у Станіславів 18 вересня 1939 року. Рятуючись від переслідувань і репресій, нелегально виїхав на Холмщину.

Саме «холмський» період був позначений активною творчою діяльністю Михайла Дяченка. Сам національно свідомий українець, патріот, він навчав дітей рідної мови та історії, працював у драматичному гуртку. Дуже часто бував у Кракові, де, вочевидь, зустрічався з О. Телігою та О. Ольжичем, провідними діячами ОУН. Під час перебування на Холмщині була написана збірка поезій «Вони прийдуть» (1941), для якої характерні ностальгічні мотиви та болісні сум’яття душі, пов’язані з важкими житєвими умовами. Його ліричний герой немовби вріс у історію своєї землі та Батьківщини, історію драматичну, сповнену звитяг та поразок.

В часи німецької окупації Михайло Дяченко перебував у рідному селі, куди переїхав з сім’єю. А вже з 1945 року збіркою поезій «За волю» розпочинається підпільна творчість поета. На довгі 7 років він став виразником ідей ОУН-УПА в редагованому ним журналі «Шлях Перемог» (1945), де вперше з’являються його вірші, підписані «Марко Боєслав». Саме в ці роки поет писав на повстанську тематику, творячи вірші для підтримання бойового духу та твердості повстанців:

Не зломиш нас, жорстокий кате!
У наступ, друзі! На пробій!
Хай шлях прочистять нам гармати!
Вперед! Вперед! В завзятий бій!
(Пісня куреня «Дзвони», 1946)

Життя диктувало трагічну боротьбу, і саме в повстанцях поет бачив прояви мужності, людяності та відповідальності перед оточенням. Його герой не боїться смерті, хоч вояків УПА «за правду вішали, стріляли».

В творчій спадщині Марка Боєслава особливе місце посідає духовна поезія та лірика. Давно вже народною улюбленою піснею стала його поезія «Рости, рости, черемшино».

Рости, рости, черемшино,
Широко ся розростай.
А ти, моя дівчинонько,
Про кохання забувай.

А останні рядки твору

Я за тебе, Україно,
Муки тяжкії терпів.

були тоді сенсом життя багатьох українців.

Марко Боєслав залишив нам і прозові твори. У 1948 році в «Чорному лісі» був надрукований нарис «Підполковник Михайло Медвідь», звістка про смерть якого вразила поета. Згадуючи спільну боротьбу в ОУН, Марко Боєслав захоплює читачів своєю щирою сповіддю. «Вмерти за Україну — це жити вічно!» — констатує автор.

Особливо актуальною в наш час є праця Марка Боєслава «За соборний моноліт» (1949). Україна не є самостійною державою через «брак єдності і любові в українському народі». Саме через непорозуміння між провідниками Визвольні змагання 1917-1921 р. закінчилися поразкою. Словами «єднайтеся, братайтеся» Марко Боєслав закликав нас, українців, в ім’я славного минулого України не копирсатися в самих собі, а шукати спільні мотиви для об’єднання.

В лавах ОУН-УПА змагалося багато поетів та письменників — багато з них так і залишилися безіменнимим. Так, у боротьбі за волю України сформувався новий тип українського письменника, наснагою якого був величний бунтарський дух хлопців та дівчат, що і нині живе серед українців. Лицарів України оспівував Марко Боєслав. Бо немає біьшої сили, як міцність духу добровольця.

Оксана Бардахівська

Share