До 70-річниці творення Революційного Проводу ОУН з-під стягу С. Бандери 10 лютого 1940 р.

До кінця 20-х років ХХ ст. у розвитку націоналістичного руху назріла стадія, коли він уже не вміщувався у витворені рамки. Так, у 1929 році у Відні завершилося утворення табору, який репрезентував ОУН, куди ввійшли різні радикальні групи. Головою Проводу був обраний Є. Коновалець. Програма ОУН грунтувалася на радикальному націоналізмі Д. Донцова, який проголошував прийнятними для здобуття незалежності України будь-які методи і засоби. ОУН засуджувала соціалізм, капіталізм, лібералізм та демократизм, висунувши на перший план революційний націоналізм. ОУН активно застосовувала тактику революційного терору проти польських організацій та тих українців, які співпрацювали з окупаційною владою. За підрахунками О. Субтельного, на початку 30-х років націоналісти організували сотні актів саботажу та 60 актів замахів та вбиств.

ОУН завжди залишалася підпільною партією.  Вона дотримувалася військових засад керівництва, конспіративних методів суворої дисципліни. Особливих зусиль докладалося для популяризації своїх поглядів серед молоді. Саме схильність ОУН до революційних дій, радикальних рішень та прагнення «вивести нову породу українця» імпонувало молоді. ОУН вдалося залучити на свій бік велику частину учнів та студентів. Майже в кожному університеті в Польщі та за кордоном, де вчилися українці, були осередки ОУН.

Справжньою твердинею націоналістів, яку очолювали Богдан Кравців та Степан Ленкавський став Академічний Дім українських студентів університету у Львові. Коли ця молодь поверталася до своїх сіл, вона пропагувала ідеї націоналізму у провінції.

Для розширення свого впливу ОУН влаштовувала масові політичні акції та демонстрації, студентські протести тощо. Видавалися численні газети та брошури. У цій діяльності ОУН спиралася на допомогу обдарованих молодих поетів (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Богдан Кравців).

Журнали та газети ОУН

• Ідея і чин
• За самостійну Україну
• Вільна Україна
• До зброї
• Самостійник
• Прапор молоді

Проте політична конфронтація дорого коштувала ОУН. У 1934 році, після вбивства Перацького, польська поліція розпочала широку каральну акцію, внаслідок якої було накрито весь Крайовий Провід ОУН у Галичині, включаючи Бандеру та Лебедя, котрі організували напад. На судових процесах, які активно висвітлювала преса, ці молоді провідники отримали тривалі терміни ув’язнення в Березі Картузькій. До них приєдналися сотні рядових членів ОУН, яких схопила польська поліція.

Ці події — лише частина невдач, що спіткали ОУН. Незабаром стало ясно, що в організацію проникла поліція. Проте більш деморалізуючим фактором була критика ОУН з боку своїх українців. Це і обурення батьків, що організація штовхає молодих хлопців до небезпечної діяльності, яка часто закінчувалася трагічно. Деякі громадські організації засудили намагання ОУН підпорядкувати їх собі.

Конфлікт поколінь виявився і у самій ОУН, особливо в її Проводі. З-за кордону керівництво Рухом здійснювало виховане в більш цивілізованому світі старше покоління Є. Коновальця: Д. Андрієвський, Омелян Сеник, Микола Сціборський та Роман Сушко. Їм, вочевидь, важко було на відстані контролювати своїх підлеглих. Галицький краєвий Провід, до якого входили С. Бандера, М. Лебідь, Я. Стецько та Р. Шухевич., навпаки, тримався тактики революційних дій. Більшості цих людей було трохи за 30, вони мали схильність до рішучого насильницького  героїчного опору, тому поміркованість закордонних колег викликала у них певне презирство.

Проте у Євгена Коновальця вистачило авторитету, престижу та дипломатичної майстерності, щоби запобігти вибухові конфлікту. Тому його вбивство 1938 року в Роттердамі стало дошкульним ударом для націоналістів. Відтак напередодні історичних подій ОУН опинилася без досвідченого вождя.

А те, що, попри невдачі, ОУН не лише уникла розвалу, а продовжувала зростати, є промовистим свідченням відданості та дисципліни її рядових членів. Отже, зі смертю Є. Коновальця його наступником бачили А. Мельника, людину високої культури та моралі. Проте молоді радикали доводили, що для керівництва ОУН у ці важкі часи більше підходить їхній вольовий товариш С. Бандера.

Ще до виходу у 1939 році С. Бандери з тюрми його прибічники спрямували шквал критики на закордонний Провід ОУН. А. Мельника засуджували за те, що він занадто спирався не підтримку закордонних держав, особливо Німеччини, за повільність та пасивність на політичній сцені.

Влітку 1939 року С. Бандера зажадав, щоби ОУН утворила підпільну армію, готову боротися з кожним, хто стоятиме на шляху до української незалежності, навіть якщо це будуть німці. Він вимагав, щоби ОУН зав’язала також контакти з союзниками, як з Німеччиною. Проте А. Мельник та його оточення вперто боронили свої позиції, кажучи, що створення підпільної армії лише призведе до каральних заходів німців.

Найсильніші пристрасті розгорнулися навколо питання про новий Провід ОУН. У серпні 1939 року прибічники А. Мельника скликали у Римі конференцію, на якій офіційно проголосили А. Мельника вождем ОУН. Проте в перших числах лютого 1940 року С. Бандера зібрав конференцію у Кракові, на якій його фракція відкинула рішення Римської конференції.  Члени ОУН, які підтримали С. Бандеру, а це була молодіжна більшість організації стали називатися ОУН бандерівською або революційною.

10 лютого 1940 року у Кракові покликано до життя Революціний Провід ОУН. С. Бандері вручено кермо Проводу — долю мільйонів українців.

Склад Революційного Проводу ОУН

• Степан Бандера
• Олекса Гасин-Лицар
• Дмитро Грицай
• Іван Ґабрусевич
• Микола Климишин
• Степан Ленкавський
• Іван Равлик
• Ярослав Стецько
• Василь Турковський
• Роман Шухевич

При Революційному Проводі ОУН було сторено вишкільний осередок. Військову роботу Проводу очолили Р. Шухевич, Д. Грицай. О. Гасин-Лицар.

Незабаром з’явився на світ і Маніфест ОУН — бойова революційна політична програма українського націоналістичного руху, а сам Революційний Провід ОУН затверджено у квітні 1941 р. Великим Збором ОУН.

На 10 річницю створення Революційного проводу ОУН Степан Бандера писав: «Акт з 10 лютого 1940 року і 2 Великий Збір ОУН завершили процес кристалізації всередині організації, утвердили націоналістичний революціний напрямок визвольного руху і лінію цілком самостійної політики, вільної від зовнішніх орієнтацій».

І далі:

«Роз’яснення вчорашнього служить роз’ясненням сьогоднішнього і кидає жмутки світла на зародки завтрашніх подій в українському політичному житті».

Ці кінцеві слова статті С. Бандери в 10 річницю створення Революційного Проводу ОУН вияснюють причини її написання.

Гасло «Україна для українців» проголошене 1900 року М. Міхновським, Дмитро Донцов теоретично опрацював і з часом воно стало актуальним, особливо в 30-ті роки: «Свобода народам, свобода людині».

Наслідком створення Революцйного Проводу ОУН було проголошення 30 червня 1941 року Акту відновлення державності України, створення УПА (1942), формування 3 похідних груп ОУН тощо.

Оксана Бардахівська