Життя величне і страждальне
До 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича.
Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 р. в родині священика. Його рідне село Новиця знаходиться тепер на території Польщі.
Єдиному синові заможних батьків життя могло стелитися м’якими килимами, якби не війна. Родина Антоничів змушена була тікати з рідного села, тому що воно знаходилося в центрі воєнних дій. Доля біженців назавжди вкарбувалася в пам’ять маленькому хлогь чикові.
1919 року брат матері поета Олександр Волошинович був засуджений до смерті за те, що домагався приєднання галицької Лемківщини до Чехословаччини. Знову родина Антоничів тікає — тепер уже від переслідування польської жандармерії. Деякий час Антоничі з десятилітнім Богданом жили на Прятівщині.
Богдан-Ігор Антонич був хворобливою від природи дитиною, і тому не ходив до початкової школи. Він готувався у приватної вчительки складати іспити до гімназії. Майбутній поет, навчаючись у польській гімназії, тягнувся до товариства українських студентів. Польські шовіністи жорстоко боролися з українством на Лемківщині.
Учився Богдан-Ігор Антонич добре, але не любив вириватися вперед. Він був музично обдарованою людиною: не лише грав на скрипці, але й сам пробував компонувати музичні твори.
З 1928 по 1933 рр. Антонич навчався у Львівському університеті на філологічному факультеті. Молодий поет часто виступав перед своїми університетськими друзями з читанням власних поезій.
У 1931 р. виходить його перша збірка «Привітання життя». В 1933 р. Антонич закінчує університет і видає другу збірку поезій «Три перстені». Ця книжка поставила молодого поета в перший ряд західноукраїнських письменників.
Після закінчення університету Антонич зайнявся літературною працею, з якої і жив. За чотири роки (1933-1937) він написав ще три книжки, але тільки одна з них — «Книга Лева» — вийшла за його життя (1936 р.). Дві інші — «Зелена євангелія» і «Ротації» — посмертні видання.
На цей період припадає робота Антонича над оперною драмою «Довбуш», статтями, романом «На тому березі», який, на жаль, так і не був закінчений.
Після вдалої операції з видалення апендициту Антонич вже мав намір виписуватися з лікарні додому. Але тут друга важка недуга — запалення легенів — підкосила його навіки. 6 липня 1937 р. Богдан-Ігор Антонич помер.
У. Книш,
провідний бібліотекар ЦРБ
