Довбуш — народний герой

У ці дні Гуцульщина святкує 300-ліття від дня народження і 255-річчя загибелі славного ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша.

Про любов народу до свого героя свідчать сотні віршів, легенд, оповідей, пісень. І все нові поети присвячують йому свої твори. Протягом усього часу улюбленою піснею горян є «Ой попід гай зелененький». А народний хранитель Довбушевої спадщини з Космача Михайло Дідишин пропонує нову пісню на стару мелодію, бо, як він пише: «…думаю, що за тоті великі роки, як ходив Довбуш тільки попід гаєм, вже пора, аби він зайшов у гай та й скорнєв і теперішнє покоління гуцулів, опришківських нащадків».

Ой у гаю зелененькім
Ходить Довбуш молоденький,
В фуярочку дзвінко грає,
Славних хлопців іскликає.
— Гей, ви, хлопці сміливії,
Беріть бартки сталевії,
Беріть бартки в свої руки —
Зеленіють в горах буки.
На топір мій присягнути,
Справедливим всюди бути,
Треба панів покарати,
Простим людям помагати.
Ой, ви, хлопці, не баріться,
В пишне вбрання ви вберіться
В пишне вбрання, у кресані,
Аби мліла кожна пані.
Аби пани пам’ятали,
Як опришки їх карали,
Як опришки приходили
По зад очку бартков били.
Майно їхнє зруйнували,
А грошики відібрали.
В панів гроші забирають
І їх людям повертають.
Довбуш пана все благає,
Най гуцула не чіпає,
Гуцул любить вільно жити,
А за кривду буде мстити.
Пани ровти все збирають,
Всюди Довбуша шукають,
Пани того не впізнають,
Гори Довбуша ховають.
В горах Довбуша комори,
А палаци — стрімкі гори,
Бог Довбушу помагає,
Бо він кривди не шукає.
Ходить Довбуш в полонині,
А страх панам у долині,
Довбуш горами гуляє,
Та в Космач все повертає.
Ой в Космач він повертає,
‘ Бо Марічку тут кохає.
Пани то ся довідали,
Дзвінчукови розказали:
— Ти, Штефане, що гадаєш?
Чом Довбуша не лапаєш?
Довбуш любит твою жінку —
Ховаються у зимівку.
— Хто ж Довбуша покарає?
Його куля не чіпає.
— Ми рушницю підберемо,
Тайком в церкву занесемо.
Будем служби відправляти,
Срібнов кулев набивати.
Будем тобі помагати,
А ти мусиш пильнувати.
Зброя буде вже готова,
А робота буде твоя.
Прийде Довбуш д’твої хаті,
‘ На порозі меш стріляти.
Буде двері відчиняти,
А ти з поду меш стріляти.
Вб’єш Довбуша-отамана,
Будеш жити краще пана.
Довбушеві ся не снило,
Шо му панство зготовило,
Він Марічку все кохає,
До Космача повертає.
Світив місяць ясний в небі,
Як постукав Довбуш в двері:
— Пусти в,хатку, солодашко,
Пусти Олексу, мила пташко.
Дзвінка була вже готова:
— Тікай, Олексо, —
Штефан вдома.
— Я Штефана не боюся,
За тобою заступлюся.
Довбуш двері відкриває —
Штефан з поду вже стріляє.
Стрілив Олексі просто в груди.
Крикнув Довбуш: «Ловіть, люди!».
Штефан в село вже тікає,
А Олекса помирає.
Підійшли два побратими:
— Беріть мене в полонини
Беріть мене в чорні гори,
Де були мої комори.
Там ви мене поховайте,
А панів дальше карайте.
Дзвінка Олексу обіймала:
— Ой, без тебе я пропала!
— Не плач, моя пишна чічко,
Моя мила ти Марічко.
Мої хлопці будуть знати, ~
Тебе будуть пильнувати.
Кладіть мене у тарницю
Та спішімо в Зарваницю,
Аби вспіли ми до днини
Повернутись в полонини,
Аби пани не раділи,
Моє тіло не уздріли.
Де Довбуша хоронили,
Не насипали могили,
Його гробик — всі Карпати,
В них він буде спочивати.
Всі Карпати сумували,
Як Довбуша поховали.
Тужать люди аж донині,
Жаль старому і дитині.
Вірять люди: зірка зійде,
Довбуш ще раз до них прийде.
А поки що не гадаймо
Та пісні йому співаймо.

Share