Жаб’яча ватага у комп’ютерному царстві
Перша жабка з’явилася у Косівській приватній комп’ютерній фірмі «АВВ» далекого 1994 року. ЇЇ принесла Ольга Библюк. То був брелок для ключів. Дрібничка так сподобалась пані Ользі, що, керуючись незбагненою жіночою логікою, вона вирішила змінити її утилітарне призначення.
Симпатичне і веселе жабеня не нудьгувало у сумці разом з ключами, а т’ихо висіло на моніторі комп’ютера, приємно тішило його власницю, привертало до себе увагу співробітників і відвідувачів фірми. Цікаво, що сліди цієї загальної улюблениці давно загубилися у минулому — вона кудись зникла. Але роль її виявилася неабиякою — брелок поклав початок чималій колекції жабок.
Щоправда, сама Ольга Библюк і не думала її збирати. До колекціонування підштовхнули колеги. Вони поїхали у відрядження до Києва і в одній з крамничок побачили симпатичних скляних жабок. Чоловіки втішилися — морока з придбанням для колегині сувеніра зі столиці відпала — подарунок було знайдено. Після цього були інші відрядження й інші жабки. Компанія смішних квак зростала на очах.
Пані Ольгу важко назвати справжнім колекціонером, бо крім першої жабки-брелока, вона не купила жодної іншої. Усе жаб’яче товариство, що вмостилося на стопах і стінах кабінету, подароване колегами, друзями і рідними. Для них захоплення пані Ольги стало і паличкою-виручалочкою і морокою водночас. Стало легше, бо нема проблем з вибором подарунка — звичайно, це має бути жабка. Важче, бо треба знайти таку, якої ще немає у колекції пані Ольги.
У жаб’ячому царстві — справжній Інтернаціонал: кваки з Єгипту, Австралії. Америки — звідусіль. Усі різні. Та й призначення у кожної своє. Є тут не тільки іграшки і смішні сувеніри, а й цілком практичні речі: шкарпетки, відкривачки, годинники, свічки і світильники, брелоки, горщики для кімнатних квітів, прихватки для кухні, мило і мочалки, олівці, ручки і підставки для них, горнятка і попільнички, чохли для мобільних телефонів, термометри і копилки, магніти на холодильник та багато-багато іншого. Є навіть картина, яку написав гелевими ручками студент Косівського інституту.
Цікаво, що вдома у пані Ольги немає жодної жабки. Колекціонерка вважає, що всі вони мають бути разом, не можна їх ділити.
Незважаючи на багаторічне захоплення, до справжніх жаб пані Ольга ставиться байдуже, болотним їхнім життям і звичками зовсім не цікавиться.
«А вам не набридло отримувати на свята і дні народженні лише жаби? — запитую колекціонерку. — Може, хочеться чогось іншого у подарунок?». «Ні, зовсім не набридло», — енергійно і переконливо заперечує пані Ольга. їй одразу віриш, бо кожен експонат колекції — це маленька історія про знайомих і друзів, їхню веселу подорож і пригоди, пов’язані з вибором та придбанням чергової жабки. Часто такі розповіді і враження вартують набагато більше, ніж кошти, витрачені на саму іграшку.
Аліса Мудрицька.
