Фестивалила на автостанції
Розпочну зі слів Сенеки: «Важко привести до добра мораллю, а легше — прикладом». Життя — це урок, який ми щодня вивчаємо з новим натхненням, від якого отримуємо багато нових вражень. Але якщо ці враження негативні, то і наше життя стає складнішим, іноді зовсім незрозумілим, хоча й значно емоційнішим і навіть цікавішим.
Історія, яку хочу розповісти, розпочалася суботнього дня. За вікном — пекуче сонце, а я у вишиванці, з торбинкою на плечі і гарним настроєм вирушаю за новими враженнями, які обіцяла всім Прокурава — там от-от розпочнеться фольклорний фестиваль. Відоме на Прикарпатті село — зовсім близько, ховається за славнозвісними Шешорами, манить, вабить і чекає мене. Хоч і соромно зізнаватись, але в ньому я не була жодного разу. Хотіла, та все якось не випадало нагоди — саме хотіння, як відомо, ніколи не зможе замінити можливості. Тому мені настільки кортіло потрапити на Прокуравський фестиваль українського фольклору, що навіть непередбачувані й можливі зміни у програмі свята не були на заваді. Натомість перешкода, про яку я й не здогадувалася, вже чатувала на мене.
Шлях у Прокураву неблизький і пішки туди не дійдеш. Тому поспішаю на Косівську автостанцію. Вона кишить автобусами, які готові щомиті рушити у різних напрямках. Гомінливі люди снують хто куди. Кожен переймається своїм справами, а я — прокуравським святом.
Воно було таким можливим! Поки я не підійшла до віконечка каси. Вже подумки «фестивалю», ноги просяться до танцю. Аж тут жінка з протилежного боку віконечка своїм криком заглушила музику, що лунала у моїй голові. Звістка про те, що протягом усіх вихідних днів жодного транспорту до невідомої Прокурави немає, пригнітила менше, ніж неприємний тон, груба поведінка, байдужість і некоректність цієї пані. Можливо, її гнів викликала моя необізнаність з розкладом руху потрібних автобусів, чи стомила напружена праця з нетерпеливими пасажирами. Але як-не-як — це ж її робота. Якою б не була причина, не можна втрачати поваги як до інших, так і до себе.
Пригадалися слова, написані біля кас коломийського вокзалу: «Обслуговувати стомлених потрібно терпеливо, соромливих —
дбайливо, образливих — тактовно, а грубих — витримано». Те, що транспортного сполучення у Прокураву в ці дні не було, звичайно, залежить не від касирів. Можливо, це прорахунок організаторів фестивалю, адже таких як я, охочих побувати на святі, було багато. Невже й вони повернулися додому після відвідин Косівської АС? Та український фестиваль фольклору все-таки відбувся й зігрів чимало сердець. Тішить одне, що українська традиція живе, значить, ще не вмерла наша вепика родина — Україна.
Мирослава Долинчук,
с. Старі Кути.
