Дивізія «Галичина»: за що боролись?
Дивізія «Галичина» — військове формування часів Другої світової війни, створенню якого сприяв збіг двох передумов: по-перше, дозвіл німецького керівництва, яке з 1943 року почало залучати інші народи до боротьби з більшовиками; по-друге, велика кількість добровольців у Західній Україні та широка підтримка населення.
Вступити до лав дивізії зголосилися 80 тисяч добровольців, котрі підтримали заклик В.Кубійовича за згодою Митрополита А.Шептицького. Що ж спонукало десятки тисяч молодих галичан дати згоду воювати у складі дивізії, що підпорядковувалася німецькому командуванню? Архівні документи свідчать, що ці люди свідомо йшли на смерть за Україну з єдиною метою — показати світові, що ми — не раби, а нація. Дивізійниками стали 13 тисяч добровольців, серед них — усі без винятку випускники Станіславської гімназії 1943 року. Бо саме радянська влада, прийшовши на Західну Україну у «золотому» вересні 1939 року, вороже налаштувала до себе галичан масовими репресіями, колективізацією тощо.
Днем заснування дивізії «Галичина» вважається 28 квітня 1943 року, коли рішення про це було оголошено на урочистостях у Львові. Вишколи добровольців відбувалися на теренах Німеччини. До кінця червня 1944 року дивізія була повністю укомплектована. 28 червня 1944 року перший ешелон з вояками вирушив на фронт спочатку на Станіславщину, але незабаром був перекинутий під Броди, де очікувався вирішальний наступ радянських військ на Львів. Дивізія зайняла дуже широку (до 35 км) лінію. Вояки не мали бойового досвіду, але мали бойовий дух. Коли почався радянський наступ, то саме галичани опинилися в епіцентрі шаленого вогню «катюш». Проте вони чинили відчайдушний опір, несучи величезні втрати. Бої тривали безперервно, допомога ззовні не змогла прорвати кільце оточення, тому корпус почав готуватися до прориву, який стався 22 липня 1944 року. З оточення виривалися невеликі групи дивізійників загальною чисельністю близько 3-х тисяч людей. Ще 2 тисячі вояків вступили в лави УПА. Скільки дивізійників потрапило в полон — невідомо і нині.
Дивізія «Галичина» створювалась не для каральних акцій, а саме для бойових дій. Під час війни німцями було створено 29 таких дивізій з представників різних народів, і найчисельнішою була російська — майже 300 тисяч осіб. Керівництво здійснювалось виключно німцями, проте і серед українців звання майора отримали М.Палієнко та Є.Побігущий. Дивізійники носили німецьку форму з жовто-блакитними галицькими левами у петлицях. Присягали вони на вірність Україні.
Зазначимо, і це особливо важливо, що на післявоєнних судових процесах вояки дивізії «Галичина» не були визнані винними у скоєнні воєнних злочинів.
Відтоді минає 65 літ. Нещодавно у Верховній Раді регіонал В.Колєсніченко зареєстрував законопроект «Про заборону реабілітації колаборантів Великої Вітчизняної війни». Однозначно, маються на увазі дизізійники «Галичини» та вояки ОУН-УПА. У роздмухуванні цієї теми зацікавлені політичні сили, які, перебуваючи при владі, і далі маніпулюють свідомістю людей.
У 2004 році в Івано-Франківську була спроба визнати кілька десятків ветеранів «Галичини» борцями за волю України. Проте міський голова Зіновій Шкутяк не підписав рішення депутатів міської ради, мовляв, визнання заслуг дивізійників може зашкодити В.Ющенку стати Президентом. Минуло 5 років, а питання визнання і далі «не на часі» для влади.
Президент В.Ющенко видав Указ про вивчення та висвітлення діяльності українського визвольного руху і сприяння процесові національного примирення. Про дивізійників «Галичини» там ні слова, та і сам цей процес штучно затягується, очевидно, з метою самозникнення проблеми, адже з кожним роком цих людей стає все менше… Проте справедливість повинна запанувати, щоби стійкість та сміливість дивізійників «Галичини» не змогли просто так піти у небуття.
Роман Матейчук,
депутат районної ради.
