Спільними зусиллями й добрим прикладом
Проблема «батьки і діти» — одвічна. Життя проходить, безперервно міняючись. Ці зміни викликані розвитком науки, техніки, іншими причинами.
У людей старших віком — батьків — уже утворилися певні погляди, звички. Зміни не так швидко сприймаються ними і тому вони де в чому відстають від життя.
Молодь зразу ж сприймає нове, бо в неї тільки починають утворюватися свої погляди, свої звички. Молодь взагалі все сприймає швидше, ніж старші. Це є характерна риса молодості. Вона має й інші, притаманні лише їй особливості.
Наслідок — у дітей утворюються погляди й звички часом трохи, а часом й багато відмінні, ніж у батьків, тому постає проблема «батьки і діти», породжуються суперечності.
Батьки хочуть, щоб їх діти так думали і так жили, як їм кажуть батьки. Тут батьки не враховують того, що умови, в яких виховувалися вони, інші, ніж умови, в яких виховуються їх діти. І тому діти, молодь не можуть бути точнісінько такі, як батьки. Молодь вчиться в іншій школі, перебуває в іншому середовищі, яке має великий вплив на утворення світогляду дітей, ізолювати їх від цього середовища — абсурд. А ще радіо, телебачення, преса руйнують ізоляцію. Батьки повинні це зрозуміти.
Молодь сприймає від середовища не лише добре, а й погане. Головна увага батьків повинна бути звернена на те, щоб вберегти дітей від поганого. Це нелегка справа. Самі батьки, лише своїми силами, неспроможні зробити це. Тут на допомогу батькам приходить все суспільство, яке зацікавлене в правильному вихованні дітей — майбутніх членів суспільства, зацікавлене, щоб зберегти, а не розгубити їх.
Тому дітей і молодь повинні виховувати і батьки, і суспільство. Найголовніша увага у вихованні повинна бути звернена на те, щоб молодь зрозуміла, що український народ не менш вартісний, а стоїть нарівні з іншими культурними народами, що українці вносять дуже багато цінного в загальну скарбницю людського життя. Необхідно пояснювати, що нація тоді сильна, коли вона не відірвана від свого кореня, що кожна нація має свої риси характеру. Наприклад, головні риси характеру англійця — спокій, урівноваженість, а українця — волелюбність, наполегливість, широка натура. У кожної нації її риси вироблялися віками. Потрібно показувати більше позитивного, великого з історії українського народу.
У нас дуже часто початок зборів, інших різних заходів відбувається із запізненням. Дехто каже, що запізнення — це наша українська риса. Неправда. Не слід ображати наш український народ.
Він такої риси не мав. Всі заходи, що відбувалися колись в Україні, завжди починалися вчасно. Запитайте в людей старшого покоління. Люди приходили навіть набагато раніше.
Бувають причини — це так. Але це не виправдовує масових систематичних запізнень.
А скільки шкоди роблять ті, хто розуміє демократію як самсобіпонство, як невизнання інших авторитетів, як неповагу до визначних діячів. Майже вся наша молодь освічена, вона бачить більше, ніж ми думаємо, і негативні явища відштовхують її від громадського життя. Хіба приклади з недалекого нашого минулого, коли представники різних громадських організацій і кишенькових партій, навіть в нашому районі, били себе в груди на мітингах і клялися у відданості рідному народові, а прийшовши до влади, «прокручували» такі афери, що, може, не під силу й представникам сіцілійської мафії — можуть служити прикладом?
Правильне розв’язання проблеми «батьки і діти», правдиве християнське культурне життя — запорука збереження й згуртування наших дітей навколо того, що найбільше вартісне в житті нашого народу,
о. Михайло Кіщук,
настоятель Василівської церкви в с. Річці.
