Кремінь крику

«Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, — або вб’є, знищить мене. Але я — не поступлюся!  Із кожної миті своєї, із кожного почуття і думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу…» (В. Стус).

7 квітня у Народному домі Косова відбувся вечір поезії Василя Стуса, який розпочав дитячий вокальний колектив зі Стопчатова піснею «Свіча» (керівник Л. Шкрібляк), образно відтворивши світлу пам’ять видатного українського поета. Він належав до опозиційно налаштованої свідомої інтеліґенції, так званих «шістдесятників». 6.01.1938 р. Василь Стус народився у с. Рахнівка на Вінничині. Навчався у Донецькому педінституті (тепер університет), і саме 2009 року виповнюється 50 літ, як він закінчив цей навчальний заклад. Вперше був заарештований 1972 року і вийшов на волю 1979 року. Вдруге — у 1980 році. Не витримавши фізичних і моральних знущань, предчасно помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року.

Про творчий шлях В. Стуса, про те, яку нелюдську ціну поет заплатив за свою щиру віддану любов до України, про його основне кредо, про те, на рівні яких душевних злетів та падінь народжувалися його вірші, чим цінна його поезія для сучасної молоді розповів М. Васкул (Косівська райдержадміністрація). Поезія Стуса — це творення власної мови, адже саме вона є підтвердженням тих взаємозв’язків, які породили його поетичний світ — зазначив Микола Григорович.

Кілька листів-монологів В. Стуса до сина Дмитра зачитав П. Морикіт.

Чим впродовж десятиліть після смерті постать В. Стуса привертає увагу, викликаючи страх і ненависть українофобів та захоплення його прихильників, говорив почесний голова «Просвіти» Б. Радиш. Яким надлюдськи вимогливим був поет до себе, як гордо приймав виклики, як «самоспалював» себе у творчому натхненні. У чому виявлявся феномен В. Стуса, поета і громадянина, сина і батька, чоловіка… Як Стус-поет намагався не залежати від умов радянської системи, в якій він жив і творив, наскільки це впливало на нього емоційно, тому обов’язковим є висвітлення його життєвого шляху.

Він прирік творче слово на боротьбу за національну українську гідність, — зауважив Б. Радиш. І як приватна компанія «Етрекс» вночі з 9 на 10 березня 2009 р. по-злодійськи зрізала 140 дерев у сквері ім. В. Стуса у Святошинському районі м. Києва. А цей сквер становив екологічну та культурну цінність, але не для вандалів.

Світ В. Стуса був переповнений похмурими сіримим барвами (табірна поезія). Проте песимізму як такого читач не відчуває, навпаки, рядки сповнені віри.

З маловідомими сторінками біографії В. Стуса присутніх познайомила аспірантка ЧДУ ім. Федьковича Н. Васильченко. «Головне — не зрадити правді життя» — писав В. Стус. Він ніколи не нарікав на свою долю і свій вибір не зраджував. Поза межами України  надруковано і видано збірки «Зимові дерева», «Свіча у свічаді», «Палімпсести». Пам’яті В. Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна». Автор збірок «Дорога болю», «Веселий цвинтар», «Передчуття», «Під тягарем хреста», а також літературних критичних праць. Під час другого ув’язнення (1980-1985 роки) В. Стус став лауреатом Нобелівської премії. Видано твори В. Стуса у 4 томах (8 книг, голова редколегії М. Коцюбинська).

Як перегукуються думки В. Стуса з сьогоднішнім українським сьогоденням. «Власне, чи є українська інтелігенція? Думаю, або її взагалі немає, або вона ще молода і недозріла. Вона або втратила свою якість, або ніколи її не досягала. Її патріотизм ні до чого не зобов’язує. Введена в систему держави, ця інтелігенція немає жодного обов’язку перед народом, який так і не здобув індивідуального обличчя…». Або «культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня доба. Талановиті автори або мовчать, або займаються бозна-чим».

Перебування в таборі особливо суворого режиму спричинило передчасну смерть поета. «Коли життя забрано, крихт я не потребую» (В. Стус).

Чудовими були виступи Я. Вакалюка та Р. Кабина («Просвіта»), які зачитали поезії В. Стуса: «Коли ступаєш на дорогу», «Не обезволь мене, високе слово», «То сон — Шевченко, виснений століттям» та «Я смерті не боюся…».

Висловлюємо вдячність працівникам ЦРБ за гарно оформлений стенд з літературою про життя та творчість В. Стуса та ведучій, директору Народного дому с. Стопчатів Оксані Морикіт.

У зв’язку з подіями щодо назви Донецького уніврситету, де студенти та місцева українська громада пропонують надати йому ім’я В. Стуса, на противагу донецьким «регіоналам», що вперто мусують ім’я комуніста Дегтярова Голова Косівської районної організації ВО «Свобода» Р. Матейчук зачитав звернення до Президента України В. Ющенка з проханням втілити в життя культурно-політичний заповіт В. Стуса, багаторічного політв’язня радянських таборів, назвавши Донецький університет саме його ім’ям.

Прес-служба районної організації ВО «Свобода».