До питання про злочини тоталітарних систем та імперій на території Косівщини

Вивчення злочинів тоталітаризму диктується не політичною кон’юнктурою, а завданням пізнання справжньої історії та недопущення повторення трагедії, яку пережив наш народ у ХХ столітті.

Йдеться про тоталітаризм та імперії обох різновидів – нацистський та більшовицький, Союз і Рейх. Це дві сторони однієї медалі, один породжений другим, один потребував другого для своєї стимуляції, залякування народу один одним. З поразкою в 1945 році фашизму був приречений на поразку й комунізм як політична система, хоч для цього знадобилося аж 46 років, але для історії це мить.

Головні злочини фашизму:

1. Тотальне, нічим не спровоковане винищення наших співгромадян євреїв. Досі не знаємо точного числа вбитих. За складання поіменних списків ніхто не брався. Доцільно, щоб кожен населений пункт мав свою „Книгу пам‘яті”, куди б були занесені й імена згадуваних євреїв. Ще є свідки, очевидці, від яких можна чекати допомоги.
2. Розстріли, поміщення в концтабори та в‘язниці. Відсутній будь-який облік в‘язнів фашизму, не знаємо, скільки осіб загинуло. Це не початий край роботи.
3. Вивезення на примусові роботи до Німеччини. Тут ведеться певний облік, зареєструвалося близько 2 тисяч колишніх „остарбайтерів” у комісії з питань сприяння реабілітації. Але це не повні дані.
4. Спровокована нацистами (і частково радянськими партизанами) польсько-українська різанина 1944 року. Їх розпалювали й керівники АК, маючи загарбницькі аспірації на західноукраїнську територію. Зачепила ця трагедія й Косів, і район. Не треба цього соромливо замовчувати. Краще віддати останню шану невинно загиблим і підвести риску під цією страшною сторінкою в історії взаємовідносинах поляків і українців.

Злочини нацистів непростимі, але мають свою логіку, нехай і антилюдську . Адже вони чинилися чужинцями, окупантами, завойовниками, які вважали все населення нашого краю своїми ворогами, придатними для використання лише як робоча сила для Третього рейху.

Злодіяння ж радянської тоталітарної системи не вкладається навіть у людоїдську логіку, бо ж спрямовані бути вони проти власного народу, проти своїх таки громадян, які становлять найвищу цінність кожної держави. Війна компартії та урядової системи зі своїм народом мала в нашому краї такі форми:

1. Масова депортація людей за так званою ключовою ознакою, яка встановлювалася абсолютно свавільно. Наприклад, „куркулі”, колишні урядовці панів Польщі, зокрема місцеві лісничі, крамарі і т. д. Жодних узагальнених точних даних про це немає (Богдан Никорак, недавно померлий).
2. Масові арешти і потім убивства національно свідомих людей, які й не виступали проти радянської влади, бо було ніколи. Приклади – Михайло Гарбовий, Петро Шекерик-Доників, Федір Манчук, Михайло Куриленко, М. Сеньковський й десятки інших. Енкаведистський терор спрямовувався насамперед проти інтелігенції, учасників визвольних змагань 1918- 1920-х років, а також проти тих, кого вважали небезпечними польська дефензива. І це за 3-4 роки до появи УПА!
3. Репресії проти їх родин і всіх, запідозрюваних у підтримці підпілля. Висилялися цілі села – Слобідка, Прокурава. Йдеться про цивільне населення. Досі немає цифрових даних про кількість загиблих. Але десятки їх були в Спасі, Березовах, Космачі та ін. Треба встановити правду за архівами НКВД –КГБ. Про масштаби репресій свідчать хоча б такі цифри: через майже 50 років з клопотанням про реабілітацію до районної комісії звернулося 1126 колишніх „зеків” та понад 2500 депортованих. А скільки не дожили, не повернулися? Цифри страхітливі. Висиляли без огляду на стать і вік. Так, косів‘янина Богдана Фокшея вивезли на Північ у віці 10 років, а трирічну Ярославу Луканюк у Красноярський край. Слід зазначити, що досі реабілітовано приблизно половину колишніх в‘язнів і третину вивезених (з числа тих, що подали заяви).
4. На совісті радянського тоталітаризму спровокована ним братовбивча війна, в яку втягнуто несвідому молодь („іяструбки”, „актив”). Ця війна супроводжувалась численними жертвами, в тому числі і невинних людей. Пам‘ять про це живе й досі, душевні рани не загоїлися. На жаль, далеко не всі розуміють, хто був головним винуватцем цієї трагедії, і всю вину звалюють лише на односельчан. Конфлікт не загас й досі, і саме він є підґрунтям начебто конфесійних міжусобиць у деяких селах. Розкриття історичної правди на основі глибокого вивчення й узагальнення читаних фактів сприятиме прощенню й примиренню. Інших шлях веде в безвихідь, до безконечної ненависті, помсти.
5. Величезної шкоди суспільству, відчутної й досі, завдала ліквідація комуністичною владою всіх громадських і кооперативних організацій: „Просвіти”, „Союзу українок”, „Сільського господаря”, „Маслосоюзу”, „Народної торгівлі”, молодіжних організацій. Була зруйнована розвинена структура громадянського суспільства, яке й досі залишається, здебільшого, аморфною масою.
6. Величезна й непочата тема – примусова колективізація, примусове зганяння під один дах сотень ремісників, що призвело до повного занепаду багатьох ремесел (шевства, кравецтва, кушнірства тощо).
7. 7. Тоталітарна комуністична система стала винуватцем вимушеної еміграції десятків представників інтелігенції нашого краю, що підрізало корені розвитку культури. Досить назвати імена Івана Боднарчука, М. Лози, М. Ломацького, М. Лози-Маковецької, лікаря Стефурака та ін. Величезна шкода, завдана цим, потребує кваліфікованого вивчення. Вважаю, що з’ясування всіх цих питань є гостро актуальною, невідкладною справою і вчених-істориків, і краєзнавців.
8. Історія вчить, що вона нікого не вчить. Ілюзії щодо нової імперії, куди кличуть прибічники „Союзу”. Росія завжди, впродовж усієї своєї історії, була деспотичною державою: Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ, Микола І, Микола Кривавий, Ленін, Сталін, Брежнєв. Немає найменших підстав сподіватися, що імперія Єльцина-Хазбулатова чи ще когось буде кращою. Історія ще не знала „гарних” імперій.
9. Наведені мною факти підтверджують це.

Отож позбуваймося комплексу національної неповноцінності, прагнення до патерналізму. Збагнімо, нарешті, прості і водночас мудрі слова Шевченка:

В своїй хаті своя правда, і сила, і воля.

Ігор Пелипейко

Алкос, 2006-2007