Володимир Івасюк — пісня буде поміж нас
4 березня Володимирові Івасюку виповнилося би 60 років. У розквіті молодості та творчих сил його було підступно вбито. Всеукраїнське об’єднання «Свобода» пам’ятає про цю дорогу для нас дату. В цей день свободівці вшановують пам’ять Володимира Івасюка.
В. Івасюку судилося прожити всього 30 літ. Почавши творити в застійні брежнєвські часи, коли національне влада сприймала як вороже, він зазнавав утисків з боку чиновників від культури, що, зрештою, призвело до трагедії.
Народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області. Як і всі, навчався у школі, але мав у душі таку Божу іскорку, що дається далеко не всім. Для Володі Івасюка світ змалку був музикою, яка, як джерело, б’є із скрипок та цимбалів. Про своє захоплення музикою говорив так: «Без народного грунту — я ніщо. Для мене український фольклор як підручник».
Зима 1968 року минула для України під звуки його пісень. «Як піду в далекі гори», «Мандрівний музикант», «Ти признайся мені…». Ці пісні, тільки народившись, стають улюбленимим мільйонів людей. 13 вересня 1970 р. вперше пролунала «Червона рута». Пролунала на всю Україну. Було тоді В. Івасюку 21 рік. Ціною немалих зусиль він хоче знайти тлумачення поетичної загадки червоної рути.
Далі були роки творчості, коли молодий композитор пристрастно шукав нові теми, сюжети, образи. Так з’явився незабутній «Водограй». Його пісні, тільки народившись, стають дуже популярними, западаючи глибоко в душу. Здається, байдужих не було — поява на сцені В. Зінкевича, Н. Яремчука та В. Івасюка зривала бурю оплесків як щирі почуття слухачів. Пісня «Запроси мене у сни», теж мала шалений успіх, молодь співала її повсюди. Не підвладні часові «У долі своя весна», «Жовтий лист» та «Два перстені». Ці пісні навіки залишаться серед живих.
Володимирова доля, немов блискавка, вихопилася раптово, висвітлила його поетичну душу, назавжди залишивши свій відблиск у нашій пам’яті.
Гірко і боляче усвідомлювати, що життя молодого талановитого композитора було трагічно коротким. У квітні 1979 року В. Івасюк пішов з дому і не повернувся. За три тижні його знайшли повішеним у лісі. Офіційний висновок — самогубство, але цьому ніхто не повірив. Всі знали, що В. Івасюка було вбито. У дев’яності роки вийшла книжка «Московські змовники», у якій розповідали про фізичне знищення обосливо яскравих та неугодних представників творчої інтелігенції. Серед людей, які зникли або загинули при загадкових обставинах, називалося ім’я українського композитора В. Івасюка.
22 травня 1979 року, Львів. У цей переповнений скорботою день Україна провела у вічність свого сина. Більш як 100 тисяч людей ішли вулицями Львова на Личаківський цвинтар, щоб віддати останню шану митцеві, який піснями розбудив приспану національну свідомість, ставши символом України.
Доля Володимира Івасюка свідчить, що ми не вміємо шанувати талановитих митців при житті і після смерті – ті бездари, які керували і керють культурою, топтали і принижували божий талант. Його немає в живих, але живуть його пісні, які стали народними. Вони — наше національне багатство. Бережімо їх, бо без них будемо духовними жебраками. Хай водограй пісень Володимира Івасюка піднімає українів над буденною суєтою.
Цими днями Генеральна прокуратура України поновила резонансну справу 30-річної давності про обставини смерті легендарного українського композитора В. Івасюка.
Роман Матейчук,
голова районної організації ВО «Свобода»
