21 лютого – міжнародний день рідної мови
А знаєте ви, що за сила в тій мові!
І.Я.Франко
„Не можна завдати народові більшої шкоди, аніж забравши у нього його мову”, — писав Е.Кант. Мова – це більше, аніж засіб спілкування, бо ми мислимо словами. Вона ідентифікує народ і кожного з нас.
А що, коли ціла нація, 46-мільйонний народ, потроху починає ігнорувати рідну мову, забуваючи її? Причина цьому – століття поневолення українців, коли нашу мову забороняли, оголошували неіснуючою… 1718 рік – спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, які збирали 700 років. 1780 рік – спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що була однією з найбагатших у Європі. 1863 рік – таємний Валуєвський циркуляр про заборону видавати книжки українською мовою. А ще були заборони святкувати річниці Т.Шевченка, закриті „Просвіти”. Всього не перерахувати.
А як забороняли рідну церкву, а народові нав’язували думки про самостійну безсилість. Як українцям впродовж довгих століть неволі перековували завзятий характер, як вороги пробиралися у святая святих – національний генофонд – і знищували мільйони найкращих, найталановитіших, найвільнолюбніших.
Сьогодні в незалежній Україні є сили, які відверто замахуються на державний статус української мови. 2006 рік – Луганська, Одеська та Харківська обласні ради ухвалюють рішення про надання російській мові статусу регіональної. 2007 рік – Донецька міська рада ухвалила звернення до Президента про надання російській мові статусу державної. Січень 2008 року – одіозний Д.Табачник вимагає надати російській мові статус офіційної, цинічно топчучи право українців на рідну мову. Значна частина ЗМІ працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків українців.
Закон про мови не виконується. Програми підтримки української мови не здійснюються. Навіть дуже обережні кроки у бік розширення функціонування української мови викликають протести з боку деяких політичних сил, які кричать про порушення прав росіян. Тобто українці на рідній землі мають відносне право на українську книжку, газету, освіту, зрештою, право на майбутнє рідної мови, культури, держави.
Формально здобувши статус державної, українська мова практично так і не стала нею, хоча існуюча правова база достатня для реалізації цього. Головна причина – відсутність політичної волі керівництва держави і активна протидія як усередині, так і ззовні. А без свідомої української еліти неможлива розбудова української України.
Кожен народ доти народ, поки він володіє рідною мовою, і у цьому – його культура і суверенітет. Справді, як європейський народ, ми, українці, не гірші за наших сусідів – поляків, чехів, угорців, але чому ті вільні, сильні, чому у них повнокровне життя, а у нас, українців, смутний вигляд і дихає смертю чорнобильська зона? Чому у них і пісня, і мова своя вікова, а у нас панує чужа мова, а своя зникає?
Українська мова сьогодні потребує захисту і твердого державного сприяння. Наше майбутнє – негайна ненасильна українізація суспільства. „Програма захисту українців” Всеукраїнського об’єднання „Свобода” за створення природного мовного середовища для корінної нації. Це дасть можливість колись насильно зрусифікованим українцям повернутися до мови предків. Чиновники, які за 17 років незалежності України так і не навчилися української мови, мусять вивчити її.
Така державна політика на протязі кількох років вирішить занедбане „мовне” питання. Потрібно ухвалити закон про захист української мови, створивши державний комітет мовної політики. Терміново скасувати оподаткування україномовних книг.
Утвердивши в Україні мову, ми збережемося як європейська держава та піднімемо в кожного українця дух національної свідомості та гідності.
Голова Косівської районної організації ВО „Свобода”
Роман Матейчук