Довідник краєзнавця: видатному різьбяреві В. Кабину було б 100 років

У сузір’ї талантів, справжніх мистців минулого сторіччя яскравіло ім’я самобутнього Косівського різьбяра Василя Кабина. За життя його знали, шанували й цінували не лише на Прикарпатті, але й по всій Україні. Не буде перебільшенням, якщо ми назвемо різьбяра Василя Івановича Кабина корифеєм гуцульського народного мистецтва.

Щедрий творчий ужинок Василя Івановича Кабина уже став надбанням нашого народу. Кращі перлини його творчої спадщини шанобливо зберігаються у фондах і є окрасою експозицій музеїв Прикарпаття та України.

Прихильність і любов до мистецтва у Василя Кабина проявились у ранньому дитинстві. Василеві Кабину пощастило бути учнем відомого косівського різьбяра Василя Девдюка, який мав приватну школу-майстерню. Тут під опікою і терплячими настановами вчителя освоїв техніки різьби, інкрустації та художнього випалювання, навчився столярства і токарства.

У 1928 році В.І.Кабин створив власну майстерню. Згодом трудився у кооперативі «Гуцульська різьба».

Василь Іванович з групою народних майстрів брав участь у створенні художньої артілі «Гуцульщина», що об’єднала талановитих різьбярів Косівщини. Згодом підприємство було перейменоване на фабрику, пізніше – виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина». В.І.Кабин працював у ньому 18 років. Разом з іншими майстрами значну увагу приділяв вдосконаленню технічних і художніх прийомів виготовлення дерев’яних виробів.

В.І.Кабину вдалось створити чимало орнаментальних, декоративно-тематичних творів для громадських і державних установ Львова, Києва, Москви. У складі творчої групи з 19 провідних майстрів-різьбярів Василь Кабин брав участь у створенні художнього гарнітуру меблів для Кремля. Василь Іванович Кабин виконував відповідальні обов’язки завідуючого виробництвом, пізніше – голови артілі. Тут зростав і мужнів талант митця. Його твори постійно експонуються на обласних, зональних, республіканських, всесоюзних та міжнародних художніх виставках. У 1946 році Василь Кабин став членом Спілки художників СРСР.

Творчий доробок різьбяра того періоду був розмаїтий. Довершеністю форм і декору були позначені його декоративні тарілки, баклаги, шкатулки. Митець виготовляв і речі вжиткового призначення: цукорниці, вази, скриньки, рахви, підсвічники, рамки для портретів. Виготовлене ним письмове приладдя експонувалось на виставці в Лейпцігу.

Твори В.І.Кабина дають нам право віднести їх до кращих надбань гуцульського мистецтва, а в його особі бачити одного з провідних народних майстрів.

З нагоди 70-річного ювілею від дня народження В.І.Кабина у залах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини була організована виставка його творів, на якій було представлено 73 твори з фондів Коломийського, Івано-Франківського краєзнавчого, Косівського музеїв та з власної збірки автора. Окрасою цієї виставки була підвісна люстра, позначена новизною форми та композиційного рішення, була оздоблена різьбою та інкрустацією.

В митця В.І.Кабина були свої учні, послідовники. Володимир Гавриш довгі роки працював викладачем Косівського училища прикладного мистецтва. Дмитро Гавриш за свій творчий доробок був прийнятий до Спілки художників СРСР. Відомими різьбярами стали вихованці В.І.Кабина: Т.Баранюк, М.Пасічняк, М.Юсипчук, М.Кабин, Тимків. Вони продовжували розвивати народне різьбярське мистецтво рідного краю. Василь Іванович, даючи настанови своїм учням, часто повторював: «Хлопці, різьба – це наше лице». Це був улюблений вислів його вчителя В.Г.Девдюка.

Василь Кабин виготовляв творчі вироби до пам’ятних дат Т.Г.Шевченка, М.Гоголя, Лесі Українки, О.Кобилянської. Допомагали йому різьбяр-художник Олександр Іщенко, який виконував рельєфні портрети видатних ювілярів, вдало виконував інтарсійні роботи. Василь Кіщук високомайстерно виточував тарілі, бочівки, вази, рахви. Микола Гавриш виконував столярні роботи.

В останні роки свого життя митець трудився інтенсивно, плідно, напружено, натхненно працював над творами сакральної тематики. У співавторстві з Іваном Мартинюком виготовив й оздобив гуцульським традиційним орнаментом велику ошатну рамку до найголовнішого образу – ікони «Плащаниця», що прикрашає інтер’єр греко-католицької церкви в м. Косові, на Москалівці.

Був щасливий жити і творити у вільній і незалежній Україні. Лише у нинішній час можна привідкрити завісу таємниці – Василь Іванович Кабин був підпільником, членом ОУН-УПА, станичним, мав псевдонім «Модринь». З сумом згадував митець випадок, коли на похороні однієї косівської патріотки він ще в радянські часи запропонував хористам заспівати заборонену пісню «Чуєш, брате мій». Хтось про його «ініціативу» доніс у КДБ, і його, як «ненадійного», зняли з посади завідуючого виробництвом артілі «Гуцульщина».

З болем у душі згадував різьбяр-художник як йому нелегко було брати участь у виставках. Адже вони були тематичними, приуроченими ювілеям В.І.Леніна, Союзу РСР, черговим з’їздам КПРС. Щоб пройти крізь «сито» вимогливої цензури, треба було підлаштовуватись, відтворюючи портрети вождів, назви з’їздів.

21 лютого 1992 року митця не стало. Його прах покоїться на Москалівському кладовищі.

Хочеться надіятись, що мистецтвознавці, дослідники-краєзнавці глибше вивчатимуть біографію Василя Кабина, об’єктивно, правдиво розкажуть про його щедрий творчий доробок і непересічний самобутній талант.

Іван Мисюк,
член НСМНМУ, лауреат обласних мистецьких премій ім. М. Ірчана та Марійки Підгірянки.