Якщо розбився термометр…

Ртуть і речовини, які містять ртуть, мають досить високу токсичність і за сучасною класифікацією шкідливих речовин і сполук відносяться до першої групи токсичних речовин — надзвичайно токсичних.

Ртуть — це метал сріблясто-білого кольору, у звичайних умовах він легко рухливий і при ударі поділяється на дрібні кульки, в 13,5 раза важчі за воду. Температура плавлення становить +38,9°С. Випаровування ртуті збільшується з підвищенням температури.

Пари ртуті та її сполуки дуже отруйні, мають здатність нагромаджуватися у стінах і стелях будинків, можуть проникати в бетон на глибину до одного сантиметра. Потрапивши до організму людини через органи дихання, ртуть акумулюється там на все життя.

Симптоми гострого отруєння виявляються через 8-24 години: з’являються загальна слабкість, головний біль та підвищується температура; згодом — біль у животі, розлад шлунка, хворіють ясна. Хронічне отруєння є наслідком вдихання малих концентрацій парів ртуті протягом тривалого часу. Ознаками такого отруєння є: зниження працездатності, швидка стомлюваність, послаблення пам’яті і головний біль; в окремих випадках можливі катаральні прояви у верхніх дихальних шляхах, кровотечі ясен, легке тремтіння рук та розлад шлунка.

Тривалий час ніяких ознак може й не бути, але потім поступово підвищуються стомлюваність, слабкість, сонливість, з’являються головний біль, апатія і емоційна нестійкість, починає порушуватись мова, тремтять руки, повіки, а у важких випадках — ноги і все тіло. Ртуть уражає нервову систему, а ураження нею протягом тривалого часу викликає навіть божевілля. При сильному отруєнні виникає токсичний шок, болі в животі, металевий присмак у роті, блювання з кров’ю та гостра ниркова недостатність, підвищена збудженість, порушення зору. При потраплянні ртуті в шлунок необхідно негайно промити його розчином активованого вугілля (20-30 грамів на склянку води).

Варто знати, що ртуть знаходиться у лампах денного світла. Найчастіше проблеми з ртуттю виникають тоді, коли розбивається медичний термометр. Дуже небезпечно, коли це стається з дітьми. Вони, зазвичай, замітають ртуть у непомітне місце і не кажуть дорослим про цей випадок. А пари ртуті впродовж тривалого часу повільно отруюють усю родину.

Як діяти, якщо у приміщенні розбито ртутний градусник?

Виведіть з приміщення усіх людей, відкрийте усі вікна, захистіть органи дихання хоча б вологою марлевою пов’язкою, негайно починайте збирати ртуть.

Великі кульки треба збирати спринцівкою і відразу скидати їх у склянку з розчином перманганату калію (два грами на літр води), дрібніші кульки слід збирати щіткою на папір і теж висипати в скляну ємність. Банку треба щільно закрити кришкою. Для збирання крапельок ртуті застосовують також лейкопластир. Його прикладають до поверхні, забрудненої ртуттю. Прилиплі до пластиру крапельки ртуті відокремлюють від нього, промиваючи ацетоном або іншим органічним розчинником (ліпше віддати його спеціалістам на утилізацію).

Ефективним є прибирання поверхні за допомогою вологого слабо проклеєного паперу. Цей спосіб найбільш придатний для невеликих площ, забруднених ртуттю. При такому способі слабо проклеєний газетний папір розмочують у воді, відтискають і в такому вигляді застосовують для промокання поверхні, забрудненої ртуттю. Крапельки ртуті пилоподібних розмірів (0,5-1 мм) добре прилипають до вологого паперу, і тоді їх разом з папером кладуть у банку з водою, яку щільно закривають.

Вимийте забруднені місця (після очищення їх від ртуті) мильно-содовим розчином (400 г мила та 500 г кальцинованої соди на 10 -літрів води) або розчином перманганату калію (20 г на 10 літрів води). Почистіть та промийте міцним, майже чорним розчином марганцівки підошви взуття, якщо ви наступили на ртуть. Якщо ртуті розлито більше, ніж її буває у градуснику: максимально ізолюйте забруднене приміщення, щільно зачиніть усі двері й негайно викличте фахівців МНС або СЕС.

Використовувати порохотяг для збирання ртуті заборонено! Пам’ятайте, що при попаданні навіть невеликої кількості ртуті чи її сполук в організм людини, необхідно негайно звернутися за медичною допомогою!

О. Балагурак,
фельдшер санітарно-освітньої роботи
Косівської ЦРЛ