Відкритий урок

Цей заголовок і подальші роздуми викликали дві зустрічі, які, як завжди, не без причини послав Господь.

Молода вчителька, яка торгує на ярмарках вживаним одягом, скаржилася знайомій, що не має місця праці за фахом і змушена займатися не своєю справою, бо в школах позаймали місця пенсіонери і ніяк не вступляться, щоб дати можливість працювати молодим.

Десь в душі я була згідна з нею, бо й сама не раз про це думала. Адже сотні молодих людей вступають щороку у ВУЗи педагогічного профілю, але в школах, що надто вже помітно «старіють», їх не видно.

Серед молоді, яка тільки вирішує, з якою професією поєднати подальшу долю, професія вчителя вважається непрестижною через неможливість мати забезпечене майбутнє. Що ж, молодь теперішня прагматична, ентузіазмом аж ніяк не «хворіє». Такий час.

Співставляючи вищевикладене, цікавлюся в районному центрі зайнятості, чи є на обліку безробітні вчителі. Так, є. Аж… п’ять. З них — двоє віком від 40 до 50 і троє до 30 років. Оце ті, яким не «поступаються місцем» пенсіонери. Висновок? Ой, не пенсіонери винні, що «старіють» школи.

І ось друга зустріч. Спочатку мені до рук потрапила книжечка в гарному поліграфічному оформленні, що називалася «Дивосвіт». її автор — учитель. Отой, що поступився молодим місцем у школі, але вчителем не перестав бути. «Дивосвіт» — вже не перша книжка Володимира Миколайовича Бойчука, який після багатьох років праці в школах нашого та сусідніх районів живе в своїй Черганівці. Школу залишив молодим, та залишився вірним своєму покликанню. І знайшов спосіб, як його втілити. Книжки «Дивосвіт» (2004, 2006, 2008 рр.), «Батьки і діти» (2005 р.), «Долі людські» (2006 р.), «З добротою в серці» (2007 р.) — це уроки, які вчитель Бойчук проводить для всіх, хто заохотиться прийняти серцем науку любові до людей, до своєї землі, до дивного світу, що справіку оточує і плекає людину — найдосконаліше творіння Бога. Твори вчителя — це мініатюри, в яких «словам гісно», а для думок відкривається такий простір. Це професійне, бо рамки уроку завжди обмежують учителя в часі.

Отож і обрав Володимир Миколайович форму мініатюри, чітко підпорядкувавши її і навчально-пізнавальній, і виховній меті. І тому його книжки доступні для сприймання будь-якій віковій категорії учнів-читачів. Це твори для сімейного читання і, отже, його уроки вийшли за рамки віку, класу, якогось окремого населеного пункту. Добре сприймають їх читачі в рідному краї, в далекій Донеччині чи Луганщині і, як не дивно, в Бельгії, бо саме там знайшовся спонсор одного з видань.

Прикро, що нема у вчителя-автора таких коштів, щоб видані ним самотужки книжки-уроки могли прийти у кожну школу, у кожний дім хоча у нашому районі. Проте вихід є: вчитель подарував свої твори бібліотекам, за доступною ціною їх можна придбати у автора.

Залишу фахівцям оцінку Бойчукових мініатюр як художніх творів, бо мала мету розповісти молодим, що вчитель не є непрестижним тільки тоді, коли він є вчителем не за дипломом, зле за покликанням. Справжній вчитель залишається ним на все життя. Переконайтеся в цьому, прочитавши «Долі людські», «Батьки і діти» та «Дивосвіт» учителя Бойчука В.М., станьте на мить його учнями. Колеги і ровесники, на прикладі Володимира Миколайовича переконайтеся, що аби бути вчителем, не обов’язково до кінця життя ходити на роботу в школу. Кар’єру можна завершити і таким вічно відкритим уроком як «Дивосвіт», що третім виданням недавно вийшов друком у видавництві «Черемош» у Вижниці накладом 200 примірників.

М. Смєлік, с. Кобаки