Вулиця Патріарха Володимира

Так може називатися одна з найдовших вулиць села Рожнова, яка з’єднує його з сусіднім Хімчином. Рішення про перейменування колишньої «хімчинської дороги» на вулицю імені Патріарха Володимира, на нашу думку, доцільно прийняти членам виконкому Рожнівської сільської ради. Слід наголосити на тому, що підстав у сільських депутатів для прийняття такого рішення є достатньо.

Саме цією дорогою у вересні 1944 р. везли до Станіславської в’язниці дев’ятнадцятирічного хімчинського арештанта Василя Омеляновича Романюка, звинуваченого у зв’язках з ОУН-УПА. Як з’ясується пізніше, ця дорога стане початком власної «хресної дороги» активного учасника право-захисного руху, члена Гельсінської спілки (1979), Патріарха Володимира (Українська Православна Церква Київського патріархату — 1993-1995) у його сходженні на Голгофу.

Цією дорогою того ж таки 1944 р. вивезли до Сибіру всю родину Романюків: батька Омеляна Романюка, який від непосильної праці, голоду й холоду помре на засланні в 1946 р., (десь там, в Іркутській області, біля станції Зима, і дотепер покоїться його прах);маму Анну Романюк, яка після повернення із заслання закінчила своє земне життя у 1986 р. неподалік від Харкова в селі Мілова; молодшого брата — 15-річного Танасія, який утік із залізничної станції в Заболотові під час формування арештантського товарняка і потім повернувся в Хімчин, але через якийсь час був підступно вбитий каральними органами НКВД; середущого брага Дмитра, який повернеться із заслання і в 1995 р. проведе в останню дорогу брата-патріарха; наймолодшого брата Володимира, якому теж пощастить пережити заслання, але набуті там хвороби призведуть до передчасної смерті від інфаркту міокарда у 1991 р., що стався прямо біля заводського станка у м.Харкові.

Цією дорогою впродовж 1986-1987 рр. ходив отець Василь Романюк, здійснюючи пастирське служіння в Рожнівській церкві Воскресіння Пресвятої Богородиці.

Цією дорогою у грудні 1993 р. Василь Романюк (у монашестві Володимир) у стані тріумфу і піднесення, з надією на недовге у часі об’єднання усіх православних християн України в єдину Помісну Церкву, повернеться  у  село Хімчин, де народився, провів дитинство та юність, але вже в статусі Патріарха УПЦ КП.

І, нарешті, саме цією дорогою, в тому ж таки грудні 1993 р., Патріарх Володимир повернеться до престольного Києва, щоб до кінця свого земного життя, яке раптово обірветься 14 липня 1995 р., нести свій хрест страдника і великомученика та щиро молитися за незалежну Українську державу, за відродження соборної Української Православної Церкви, за український народ.

У контексті викладеного вище, слід зазначити й те, що 2006 р., відповідно до Указу Президента України В.А. Ющенка, Патріарх Володимир посмертно нагороджений Орденом «За Мужність» 1-го ступеня з нагоди 30-річчя Української Гельсінської спілки.

Ярослав Радиш,
доктор наук з державного управління,
професор Національної академії державного управління
при Президентові України.

Василь Ропар,
Рожнівський сільський голова.