Надія лише на Господа
Грудень — перший місяць зими і останній — року. Здавалося б, слава Господові, що прожили рік. Але як його прожили? У когось він був щасливим, а в когось — нестерпним. І хтось чекає, щоб скоріше він закінчився і розпочався новий.
Кожен новий рік несе багато несподіванок для всіх верств населення. Що чекає нас у новому році? Над цим запитанням, мабуть, задумуються всі жителі нашої держави, бо з кожним роком нас чекає щось нове і непередбачуване. Ми, щирі українці, надіємося на краще і легше, заможне життя. А воно притаманне тільки «новим» українцям — багатим, які здобули капітал невідомо яким шляхом. Для простого смертного українця таке прекрасне життя тільки може снитися. Бо невисока заробітна плата задовольнити всі необхідні потреби не може. З кожним роком зростають ціни на товари першої необхідності, продукти харчування, комунальні послуги, транспорт, зв’язок та інше.
Всі чекають Новорічних та Різдвяних свят, а з ними — чимало витрат і проблем. А за рік стільки всяких змін відбувається, як в державі, так і в районі, у власному домі. Якщо приємні для всіх зміни — відрадно, а якщо такі, які відбуваються сьогодні, то від цього не те що користі немає, а взагалі вони принесли моральну і матеріальну шкоду кожній людині. Всі процеси, які відбуваються зараз у державі, нічого доброго для нас не дають.
Маємо різке підвищення цін, ріст долара. Заробітна плата у нашій місцевості досить низька. Чомусь про малозабезпечених верств населення ніхто й не думає. Як їм вижити у даній ситуації? Знову люди будуть змушені шукати вихід з цієї економічної кризи. Замість того, щоб українці повернулися із закордонних заробітків до своїх родин і осель, їх ще більше покине нашу державу. Бо ж тут створюють такі умови, що прожити, вивчити дітей неможливо. Ось як дбають про нас депутати, керівництво держави, яких ми обирали і на них покладали великі надії.
Маємо «прекрасний» результат. І здається, що в новому році буде ще гірше, ніж є сьогодні. Тож змиритися з цим і чекати, що буде далі, чи втікати звідси? Але всі втекти не можуть. І доведеться тут жити чи виживати, будемо в першу чергу затягувати паски, економити електроенергію та паливо, доношувати старі речі… А що буде, якщо, не дай Господи, хтось захворіє?
Ліки дорогі, та й медицина у нас «безплатна». Що чекати, хіба смерті? Та й помирати не вигідно, бо тільки борги для родини наробиш. Та й народжуватися не варто, бо нічого доброго в цьому світі не чекає. Якщо би кожна молода сім’я так думала, то й продовження роду не було б. Все ж таки, як би не важко жилося, а хочеться діток, онуків. І заради них знайдуться завжди гроші.
А ще у нас стверджують і наголошують, що на дітей держава виділяє гроші. Відрадно, але витрати на народження дитини розпочинаються з пологового відділення. Але цих коштів ще немає і скоро не буде. Молодий батько, який не працює, не знає, де своєї голови подіти. Тож рятують батьки дочку, невістку, а також онука чи внучку. Бо якщо, не дай Боже, в хаті немає ніяких заощаджень, доведеться в лікарні «пропадати», бо в твій бік ніхто не подивиться.
Нехай не ображаються лікарі, ставлюся до них з, повагою, але так воно є. Всі ми хочемо поваги, підтримки, але кожен розуміє їх по-своєму, працюємо теж по-різному. Ось вам економічна криза, яка «сіла на кожного з нас, ще й ноги опустила». То що ж нам робити? Хіба що скаржитися Господові Богові. Вся надія тільки на Нього.
Вікторія Кушнірчук
